Článek
Коли о восьмій вечора вона нарешті завершує роботу над домашнім завданням, іноді може не обійтися без сліз. Семирічна Олександра сумує за батьком і бабусею, які залишилися в Україні, але найбільша проблема – виснаження. Першу половину дня дівчинка проводить у чеській школі, але, повертаючись додому, не може довго відпочивати. Адже їй потрібно зробити домашнє завдання з рідної української школи.
«Для Саші це великий стрес. Тільки спробуйте це уявити. Те, що вона опинилася в Чехії, приїхала у зовсім невідому країну, почала ходити до школи, не знаючи чеської мови, навколо неї незнайомі діти, в класі вона єдина українка – їй потрібно багато сил, щоб тут адаптуватися», – розповідає її мама Валерія Донець.
«Отже після чеської школи не залишається сил робити домашнє завдання для української. У нас немає вільного часу – коли він є, ми вчимо чеську, я і вона. Крім того, вона виконує завдання українською вдень та ввечері», – додає вона.
Дистанційне навчання, інакше – відрахування
Валерія та її донька перебувають у Празі менше місяця. Наразі перед ними стоїть непросте питання, як і перед більшістю біженців з України. Вони не знають, чи залишаться в Чехії назавжди, чи повернуться додому до Кривого Рогу, міста з розвиненою металургійною промисловістю, де, до речі, виріс і нинішній президент Володимир Зеленський. Але з перших днів війни навколо міста точилися запеклі бої, тож повернення може бути нелегким. Але якщо Олександра не впорається із завданнями в українській школі, її можуть відрахувати.
«Ми не залишили школу в Кривому Розі, вона ще офіційно учениця, тому вимоги до неї такі, як і до дітей, які залишилися. Я це розумію, бо ми не знаємо, чи повернемося – якщо так, то Саші знадобиться українська освіта. Вчителька сказала нам, що якщо вона не займатиметься дистанційно, то не зможе перейти до третього класу», – додає Валерія. Їй та Олександрі допомогло б, якби вони точно знали, скільки їй потрібно зробити, щоб дівчинку не відрахували. Саша не встигає виконувати всі завдання, тому в основному наздоганяє математику та українську мову.
По-іншому до питання підійшла Анна Зайчковська-Сітар, яка виховує сина Артема. Він, як і Олександра, вступив до чеської школи. Але виявилося, що онлайн-навчання в Україні йому не до снаги. Вдома він навчається в приватній школі з поглибленим вивченням англійської мови та математики.
«Місцеві школи та дитсадки прийняли українських дітей, за що їм окрема подяка. Це важливо, оскільки діти отримали доступ до освіти, а також можливість адаптуватися після всього, що їм довелося пережити вдома. Але багато українських шкіл, викладачі яких змогли виїхати в безпечніші райони України, почали викладати дистанційно», – пояснює Анна.
Так, вони з сином думали, який шлях їм обрати.
Для Саші це великий стрес. Тільки спробуйте це уявити. Те, що вона опинилася в Чехії, приїхала в зовсім невідому країну, почала ходити до школи, не знаючи чеської мови, навколо неї незнайомі діти, в класі вона єдина українка – їй потрібно багато сил, щоб тут адаптуватися
«Нам довелося вирішити, чи залишити Артема в чеській школі, чи продовжити дистанційне навчання українською, бо дві школи водночас – це великий тягар для нього. Я вирішила, що важливо закінчити навчальний рік в українській школі, а потім діяти згідно обставин», – переконана Анна. Так, її син поки не навчатиметься в чеській школі.
Навчання не обов'язкове, але необхідне
Таким чином українські діти та їхні батьки опинилися в пастці. Вони живуть у Чехії лише кілька тижнів і мають намір щонайшвидше інтегруватися. Але вони однозначно не хочуть закривати шлях назад в Україну, тобто не відмовляються від того, аби їхні діти мали можливість навчатися в українських школах. Тому журналісти видання Seznam Zprávy звернулися до чеського та українського міністерств освіти, а також до посольства України в Чеській Республіці з питанням, чи можна якимось чином допомогти дітям. Одним словом, як полегшити цю важку життєву ситуацію, щоб їм не доводилося щодня двічі відвідувати заняття. Відповідь редакція отримала лише від Міністерства освіти Чехії.
«Якщо українську дитину приймають до школи тут, вона відвідує заняття і не зобов’язана навчатися дистанційно в українській школі, її освіту в Чехії буде «визнано». Про це заявило українське міністерство», – сказала Анета Леднова, речниця Міністерства освіти Чехії.
Тож коли діти вступають до чеської школи, українські школи мають це поважати. Це означає, що діти не зобов'язані відвідувати дистанційні заняття в Україні. Однак у разі повернення вони матимуть можливість повернутися до свого класу. Про це для своїх нових вихованців з України домовився і директор початкової школи в Чеському Дубі Ян Голл.
Вчителі помітили, що українські діти, як правило, втомлюються та дратуються, коли їм дають домашнє завдання. Проте після кількох розмов з ними вони з’ясували, що діти не лінуються, просто знають, що вдома їх чекає дистанційне навчання. І тому вони не в захваті від додаткових завдань.
«Я зателефонував у три українські школи, і ми дійшли висновку, що в той момент, коли дитина довела, що її зарахували до школи в Чехії, вона не продовжуватиме навчання в Україні. Якщо школа проводить уроки онлайн, то учні в Чехії можуть відвідувати заняття, проте не зобов'язані це робити», – каже Ян Голл.
Не зобов'язані, але діти знаходяться під тиском, це змушує їх приділяти увагу навчанню в Україні. Інакше вони могли б ускладнити повернення на батьківщину. Тому вони змушені стиснути зуби і намагаються впоратися з навчанням у двох школах, хоча б тимчасово. Поки точно не знатимуть, що залишаться в Чехії.
