«Їду сьогодні, щоб синові не довелося завтра». Чехи йдуть воювати за Україну

Митна декларація, документи, угоди з гуманітарним фондом, перепис автівки. У обшарпаному житловому будинку на околиці міста в Чеському краю допрацьовують останні деталі перед поїздкою на схід України.

Перед будинком стоять три підготовлені машини, у коридорі валяються військові рюкзаки, бронежилети, каски, камуфляж, продукти та інше військове спорядження.

«Ми обговоримо це в пабі за вечерею», – наставляє групу чесько-українських волонтерів керівник експедиції Самуель Горнек.

«Особисто для мене це справа честі. Що важливо, що ні. Я знаю, що я зерно в пустелі, але пустеля складається саме з цих зерен», – пояснює за чаєм сорокадев'ятирічний Даніель, за професією водій вантажівки, чому вчора він поцілував свою десятирічну доньку, обійняв 18-річного пасинка, попрощався з дівчиною і тепер прямує на війну на схід України.

Коли Росія вторглася в Україну, а президент України Володимир Зеленський закликав іноземців сформувати міжнародний легіон, Даніель зробив дві речі: по-перше, почав економити, а по-друге, надіслав чеському президенту Мілошу Земану прохання зробити виняток для вступу до лав Збройних сил України.

«Вважаю своїм моральним і патріотичним обов'язком, якщо це дозволено законом, активно підтримувати Україну у боротьбі з агресією Російської Федерації, якщо Збройні сили України будуть у цьому зацікавлені», – написав він на початку березня.

У середині травня він отримав відповідь. «Я висловлюю свою згоду», – йдеться в документі з власноручними підписами президента Мілоша Земана та прем'єр-міністра Чехії Петра Фіали.

За літо Даніель заробив гроші і купив обладнання. «Бронежилет, каска, чотири пари взуття, кілька комплектів камуфляжу…», – перераховує він, що у нього в рюкзаках. Обладнання обійшлося йому в 40 тисяч крон.

У вересні він попросив три місяці неоплачуваної відпустки. «Вони не зрозуміли, чому я їду, але коли я пригрозив звільненням, погодилися. У січні я повернуся на своє робоче місце і продовжу їздити», – описує Даніель. На довший час залишитися в Україні він не зможе, бо як волонтер не отримуватиме зарплату, а заощаджень у нього лише до кінця року.

Найважче було прощатися з родиною. «Хлопчику я пояснив, що йду сьогодні, щоб йому не довелося йти завтра. А доньці я сказав, що такі діти, як вона, вмирають, і тому їхні батьки повинні їх захищати, а я їм допомагатиму. А дівчина? З самого початку вона не погоджувалася з цим », – каже він.

«Коли вдома з’явився той рюкзак, камуфляж і жилет, моя дівчина почала нервувати. Тиждень тому все було зовсім погано. Вона не спала, у неї пропав апетит, на жаль, вона дуже погано це перенесла. Але вчора ми попрощалися на хорошій ноті», – констатує він.

Він ніколи не був в Україні, не володіє мовою, не має військового досвіду. «Однак я в хорошій фізичній формі, стрибаю з парашутом, бігаю на довгі дистанції, регулярно беру участь у спартанських і гладіаторських забігах і, головне, все життя займаюся пейнтболом», – перераховує він свої сильні сторони.

«Я їду допомогти. Якщо в бою не вийде, я спокійно можу просто копати окопи. У мене є мета: врятувати одне-єдине життя. Якщо порятунок полягатиме у тому, щоб винести з бою пораненого бійця чи позбавити життя ворога заради порятунку своїх товаришів, я це зроблю», – рішуче каже він.

Останнє пиво і смажений сир перед дорогою. 38-річний комірник Петр Нойберг з містечка Хрост-над-Сазавою стверджує, що Росія повинна бути покарана, іншого шляху немає. Допомагати він хотів одразу після початку війни, але в посольстві України у Празі йому сказали, що їм потрібні передусім професійні військові.

«Я шукав інші шляхи і два місяці тому натрапив на організацію «Чехи в Україні», яка допомагає невійськовим добровольцям стати на захист України», – згадує він.

Він переконаний, навіть без військового досвіду йому є як допомогти українській армії. Він відкриває велику чорну валізу, а в ній лежить дрон.

«DJI Matrice 30T», – каже із гордістю в голосі. «У нього є система камер, далекомір, тепловізор, ціна якого становить половину загальної вартості, оптику, а також може літати на безпечній висоті та відстані, не потрапляючи під вогонь зі стрілецької зброї», – пояснює він, як працює пристрій за 350 тисяч крон, заради якого чех продав свою «Шкоду Фабію», а решту доклали його друзі та знайомі.

Його вага складає майже 4 кілограми, максимальна дальність – 8 кілометрів, час польоту – 41 хвилина, а швидкість – 23 м/с. І працює він за погоди від мінус 20 морозу до 50 градусів телпа.

«Це містер Дрон. На передовій тепловізор дуже важливий», – наголошує фанат дронів Петр. Нещодавно він звільнився з роботи, а додому повернеться тільки тоді, «коли йому там набридне».

Про свій від’їзд він розповів матері, якій пообіцяв, що буде якнайбільше в тилу і не ризикуватиме. «Тато був в середу на демонстрації, він має іншу думку про Україну, я не хотів сперечатися з ним перед від’їздом, тому він ще не знає», – пояснює він.

Петр не знає, що на нього чекає. Місцем його призначення є місто Полтава на північному сході України. До якого підрозділу він належатиме, де саме перебуватиме і в чому полягатиме його бойове завдання, він поки не знає. Каже, на місці буде видно.

«У мене немає сім’ї, немає зобов’язань, тому я можу дозволити собі ризикувати заради правильної справи», – постукує він по чорній коробці.

Без фото і аудіозаписів. Прохання про анонімність. Інший волонтер, навпаки, хоче розповісти про себе якомога менше. Причина проста: він боїться, щоб його не впізнали колишні колеги по роботі і щоб участь у боях на сході України не зашкодила його можливій подальшій кар’єрі у держструктурах.

«Мені близько 40 років, у мене є сім’я, дитина, я родом з Моравії, багато років служив у чеській армії, в піхоті, вже рік не служу», – розповідає він. Його спеціалізація нині настільки потрібна, що навіть місяць, який він має намір провести на сході країни, гарантує йому значне навантаження.

«У мене достатньо досвіду з чеської армії, тому я обов’язково покажу хороший результат для доброї справи», – каже він.

Про свій від'їзд він сказав лише найближчим. «Звичайно, з дружиною це було не зовсім ідеально. Я радився з нею, вона проходила це зі мною і, зрештою, якось прийняла», – каже колишній військовий, який хотів активно допомагати ще в 2014 після анексії Криму, але тоді це було неможливо через його службу в армії.

Нині ж у нього в руках є документ «Висловлюю згоду» з підписами президента і прем'єр-міністра, він цивільний, тому цього разу можна.

«Я хочу, щоб війна закінчилася справедливо: повним відновленням територіальної цілісності України та покаранням винних у військових злочинах», –  говорить він спокійно. Тобто так, як того вимагає його армійська спеціалізація.

Після спільної вечері волонтери повертаються до обшарпаного житлового будинку. Говорити починає Самуель Хорнек, який організовує їхній від'їзд. Це його вже десята група добровольців.

«Ми намагаємося допомогти вам знайти роботу в тому, що ви добре вмієте. Ми доставимо вас туди, допоможемо отримати обладнання та, можливо, задовольнити ваші потреби на місці. Але не ми приймаємо рішення про вашу участь, це вирішує українська сторона», – пояснює Самуель Хронек, який працює в ініціативі «Чехи в Україні» та міжнародному фонді «Перун».

«На початку війни більшість чехів грали у воїнів, особливо не допомагали, місяцями сиділи на базі і проїдали запаси армії. У бої взагалі не вступали, боялися різких подій. Більше ми з такими не співпрацюємо. Ми допомагаємо тим, для кого це має сенс», – описує він свій досвід.

Самуель Горнек контактує приблизно з сімдесятьма відсотками чехів на українському фронті, і за його оцінками, у боях беруть участь десятки, можливо, сотні з них.

«Перед виїздом ми визначимося, хто на якій машині поїде, відповідно розподілимо вантаж, заповнимо митні декларації, розберемося з документами та підпишемо угоду з гуманітарним фондом «Перун». Це добровільно, тобто не тягне за собою жодних зобов’язань і гарантує вам дозвіл на виїзд назад до Чехії. Це стосується насамперед тебе, Катю, – каже він жінці позаду.

44-річна українка Катерина приїхала до Чехії з трьома дітьми невдовзі після початку російського вторгнення. Після пів року життя у новій країні жінка бездоганно володіє чеською.

«Нас прийняла чеська родина, і мені дуже допомогла робота у чеському колективі. Я працювала доглядальницею в будинку для людей похилого віку у містечку Мніховіце, недалеко від Праги», – пояснює Катерина, медсестра за фахом.

Вона говорить у минулому часі, тому що перервала роботу. Тимчасово. «З самого початку у мене був план забрати дітей у безпечне місце та повернутися, щоб допомагати захищати свою країну», – пояснює Катерина.

Навесні її двадцятичотирирічна дочка Юлія повернулася до України, а вісімнадцятирічний Славік і дванадцятирічна Ліза залишилися в Чехії. «Я їду сама. Дітей я туди не візьму, тут вони у безпеці. Син подбає про сестру, тут у мене є і друзі, які про це подбають», – зізнається вона.

А як діти сприйняли, що мама буде на передовій? «Вони пишаються тим, що я туди їду. Але мені довелося пообіцяти їм, що я повернуся на Різдво і ми проведемо свята разом», – посміхається Катерина, яка водночас визнає свій страх. «Я боюся наступити на міну. Або потрапити у полон».

Наразі група добровольців вже знаходиться в Україні. За їхньою долею ми слідкуватимемо і надалі.