Článek
Полуденне червневе сонце світить в обличчя юнака з невблаганною силою. Проте він навіть не намагається сховатися від променів. «Мені це зовсім не заважає», – відповідає він, дивлячись на сонце. Після місяців, проведених на лікарняному ліжку – чергуючи між операційними та палатою – кожен вихід на вулицю для нього подібний до благословення.
Андрій Вовчук сидить в інвалідному візку перед одним із корпусів Оломоуцької університетської лікарні, і сліди від вибуху на його тілі неможливо не помітити. Ліва нога вкрита довгою смугою сильно обпаленої шкіри, нижню частину не видно під шарами бинтів. У Києві лікарям довелося ампутувати його праву ногу.
28-річний пожежник в деталях пам'ятає день, коли в його країну вторглися російські війська.
«Близько п'ятої години ранку мене розбудила сестра. Вона сказала, що чула стрілянину та вибухи та не знає, що відбувається. Я зателефонував начальнику, який чергував тієї ночі, і він сказав мені, що почалося вторгнення», – із сумом у голосі описує він.
Це був початок складного завдання для пожежника. Одна з перших ракет впала біля пожежної частини, і окрім гасіння пожежі, потрібно було ще й доставити техніку у безпечне місце.
Пожежна машина Андрія Вовчука після вибуху.
«Чи було страшно? Я переживав за маму, яка почала сильно панікувати. Звичайно, це значно вдарило по всіх нас. У нас не було інформації, і всюди був хаос. Але страху як такого у мене не було. Я був, мабуть, найспокійнішим з екіпажу і радше намагався заспокоїти інших, що все буде гаразд», – каже молодий чоловік, шукаючи підтримки в погляді своєї дівчини Соні. Мініатюрної дівчини, що сидить на лавці навпроти і приїхала до Чехії кілька тижнів тому.
Хоч у перші хвилини війни Андрій заспокоював своїх колег, до поранення, яке перевернуло його життя, залишалися лічені дні.
«В якийсь момент прийшла вказівка від начальства їхати гасити пожежу, де після бомбардування загорілася трава. Ми вирушили туди, але не доїхали. Я прокинувся в лікарні і нічого не пам'ятаю. Більшу частину згодом мені описали колеги», – розповідає пацієнт відділення травматології в Оломоуці, показуючи на екрані свого телефону фото зруйнованого автомобіля.
Від потужного вибуху постраждав увесь екіпаж із шести осіб. «Я сидів на водійському місці, і це було найгірше… Але я живий», – додає півголосом. Наступні кілька днів пройшли наче в тумані, у який його свідомість милосердно занурили сильними знеболювальними.
Тривала боротьба
До Чехії Андрій Вовчук приїхав завдяки програмі «MEDEVAC» – медично-гуманітарному проєкту, який координує Міністерство внутрішніх справ. Українські лікарі знали, що його ліву ногу можна врятувати і йому можуть допомогти чеські травматологи, у яких вони раніше проходили стажування.
Завдяки співпраці з Державною службою з надзвичайних ситуацій України та Чеським Червоним Хрестом пораненому пожежнику вже за кілька тижнів допомогли фахівці міста Оломоуц.
«Я можу вам показати кілька знімків, якщо вам не стане погано», – каже завідувач клініки травматології Радім Вінтер, описуючи складну серію процедур, які вже пройшов український пацієнт.
Завідувач клініки травматології Радім Вінтер.
«Я не можу сказати, як би все було, якби він залишився в Україні. Я не уявляю, як би ми це робили, якби у нас був воєнний стан. Військова медицина – це зовсім інше – у вас немає антибіотиків, анестезіолога, протезів, все зламано або недоступне», – додає він.
Лише в Оломоуці Андрій Вовчук був під наркозом дванадцять разів. Одним із першочергових завдань було видалення скаліченої п’яти, щоб мертві тканини не були джерелом інфекції. Щоправда, на перші кроки пацієнту доведеться ще трохи почекати.
«Він повинен бути терплячим, у нього ще довгий шлях і тривала боротьба. Але я думаю, що він зможе ходити. Якщо він витримає і набереться терпіння. Протезування – справа складна, і людина на все життя залишається з протезом. Попереду у нього ще велика боротьба», – каже лікар.
Що таке «MEDEVAC»?
«MEDEVAC» – це довгострокова медично-гуманітарна програма, що діє з 1993 року, яка працює переважно на постраждалих територіях і надає безкоштовну медичну допомогу цивільному населенню з важким станом здоров’я. «MEDEVAC» евакуює пацієнтів на лікування до Чеської Республіки, відправляє чеські медичні бригади за кордон, навчає лікарів із постраждалих районів і підтримує медичні проєкти для розвитку інфраструктури системи охорони здоров’я.
Між 1993 і 2021 роками:
- перевезено 316 осіб з Косово, Іраку, Лівії, Сирії, Афганістану та інших зон бойових дій до Чехії;
- місії чеських медичних команд за кордоном виконали 4378 хірургічних втручань;
- підготовлено 806 іноземних лікарів і медичних працівників;
- виділено 123,4 мільйона чеських крон для охорони здоров’я;
Знову стати на ноги
Під сяйвом червневого сонця та поруч із своєю дівчиною Сонею ця боротьба для Андрія принаймні трохи легша. Він каже, що саме вона тримає його на плаву. Але психологічною підтримкою є й місцева лікарка українського походження Оксана Ткачик, завдяки якій Андрій з перших днів може спілкуватися з чеськими медиками.
Саме вони допомагають українському пацієнту впоратися з тим, що вибух зруйнував не лише його здоров’я, а й омріяну кар’єру.
«Тато був пожежником, і коли я вирішував, що робити після закінчення школи, саме завдяки йому я пішов у цю професію», – розповідає Андрій. За його словами, зараз у нього одна мета: повернутися додому.
«У нас є плани. Але я думаю переважно про те, як щонайшвидше одужати», – додає він.
