Відсутність зв'язку, суперечки, 90-ті. Як живеться в окупованому Херсоні?

Про перші дні окупації Херсону, страх, складнощі і вагання залишити рідну домівку українка розповіла у першій частині «Щоденника українця». Нижче публікуємо другу частину її розповіді.

2 червня 2022 року. У нашому будинку, на відміну від більшості знайомих, є домашній інтернет, тому вранці деякі колеги приходять працювати до нас. Але сьогодні робота призупинилася, бо частково перестали працювати VPN-сервіси – у російських новинах сказали, що окупанти блокують їхню роботу. Тож неможливість працювати в окупації, коли Росія відключить їх повністю, – це лише питання часу.

Мобільного зв'язку в Херсоні немає вже три дні, а для підключення захищеного месенджера необхідно отримати смс-підтвердження. Ми не дуже розуміємо як, але, на щастя, у певному куточку центральної вулиці міста ловить один із мобільних операторів. Людей тут збирається багато. Але щоб отримати підтвердження, необхідно пройти цілий квест. Спочатку піти до кав'ярні з безкоштовним wi-fi, ввести пароль і підключитися до нього. Потім відшукати точку, де є мобільний зв'язок, знайти місце де ловить і те, й інше, і вже після цього зайти у додаток та з третьої чи п'ятої спроби отримати смс з кодом.

На щастя, багато кав'ярень, магазинів і навіть мешканців будинків, де є wi-fi, прибрали паролі і дали доступ людям, щоб вони мали можливість зв'язатися з рідними, банками або ж роботодавцями.

4 червня 2022 року. Сьогодні у моєї бабусі день народження, 74 роки. А дідусю через два тижні – 80. Вони сподіваються, що свої ювілеї наступного року вони відзначать з розмахом у вільному українському Херсоні. В окупації важко з привітаннями та подарунками. Я купила їй полуницю, цукерки, побажала здоров'я, миру і … вижити. Жах. Пенсію за травень вони ще не отримали, бо на пошті немає готівки та невідомо, чи буде взагалі. Добре, що у бабусі є збереження, я також дала їй гроші, але дідусь дуже сильно переживає, як вони житимуть і де братимуть кошти у майбутньому.

Мама нині повністю живе за мої кошти, бо в неї немає роботи, але їхати зі мною на підконтрольну територію України вона не хоче. Я не розумію таку позицію, але і силою вивезти не можу. Ми обговорили з нею, що зараз багато магазинів або ринків все ж починають працювати, і треба ходити і шукати роботу.

Я спіймала себе на думці, що ми дійсно повернулися у 90-ті. У мирний час для працевлаштування треба було просто погортати сайт із вакансіями і надіслати резюме. Зараз же потрібно пішки обходити місто і дивитися, чи немає ніде оголошень про пошук співробітників. Продукти та ліки продають з рук на ринках, де неможливо перевірити їхню якість, а інколи вони прострочені. Карткою майже ніде не розрахуєшся, бо немає зв'язку. Окупанти «віджимають» бізнеси, погрожують підприємцям. Просто немає слів.

Коли я їхала додому, зі мною сталася цікава ситуація. На зупинці сиділи дві бабусі, одна з них запитала в мене щось, але я слухала музику, тому не почула одразу. Друга бабуся відповіла їй та підсіла поспілкуватися. Не пройшло й хвилини, як вони почали сваритися. З вуст першої бабці звучало, що путін усіх врятував, а Зеленський – наркоман. І розповідала нісенітниці про концтабори тощо.

Проукраїнська жіночка, яка, до речі, була одягнена у жовту кофтинку і голубий капелюшок, що візуально підкреслювало її позицію, сказала другій відсісти. Мені стало смішно і сумно водночас. Я пішла подивитися, чи не їде тролейбус, а друга продовжила викрикувати свої абсурдні лозунги, почуті з російського пропагандистського телебачення. Я зазвичай не вступаю у діалоги з такими людьми, і, на щастя, вони рідко трапляються мені, але тут я не витримала і питаю: «А що конкретно для вас зробив путін?». На що отримала просто геніальну відповідь (звісно, російською): «путін сам годує все місто!». Я навіть не знала, що на це відповісти.

Проте ми розговорилися з «проукраїнською» бабусею. Виявилося, що сама вона з Донецька, але вже 7 років живе у Херсоні. Водночас «проросійська» бабця знову почала чіплятися до мене. «Ладно эта старая дура, а ты то молодая, ты наше будущее!», – кричала вона мені. «Я не ваше майбутнє, я - майбутнє України, а от такі як ви - теперішнє і майбутнє росії, яка окуповує і тероризує інші країни. Будь ласка, відійдіть і не розмовляйте з нами», – відповіла я.

В цей момент повз проходили два хлопці, які, почувши це, викрикнули «Слава Україні!». Ми відповіли «Героям Слава», вони – «Слава нації». Ми – «Смерть ворогам!», вони – «Україна – …», ми – «..понад усе», вони – «путін…». Я так тихо відповіла нецензурне слово, яке закінчує цю кричалку, а бабуся крикнула це на всю вулицю і почала сміятися. Коли приїхав тролейбус і ми всі заходили «проукраїнська» бабуся гучно сказала «проросійській», що «сепаратистів не возять», а люди навколо почали тихо сміятися

Увечері я пила чай, їла смачний пиріг, який приготувала мама і дивилася концерт «STAND WITH UKRAINE» у Ризі, де виступала моя улюблена група і згадала, що завтра, 5 червня, я мала бути на їхньому концерті в Одесі… І так сумно стало.

7 червня 2022 року. Оскільки вже тиждень немає мобільного зв'язку, а інтернет є лише в окремих місцях, ми думали придбати «російські» сім-карти бабусі і мамі. Але все ж вирішили почекати.

По-перше, їх продають підозрілі контори, як і в окупованому Донбасі. По-друге, продавці фотографують ваш паспорт. Не просто просять записати дані, а фотографують. І незрозуміло, з якою метою ці дані будуть використовуватись і чи не візьмуть на вас кілька кредитів.

По-третє, навіть якщо ви вже купили її, не факт, що ви зможете її поповнити. Поки це нікому не вдалося. У брошурі, яка додається, вказано, що поповнити рахунок можна «через термінали, які скоро завезуть», або ж через сайт. Проте на сайті неможливо поповнити рахунок за допомогою української банківської картки, а російських у Херсоні немає. Отже ти витрачаєш гроші, віддаєш свої дані, а через місяць є ймовірність, що SIM-карту можна буде просто викинути.

Людям також почали дзвонити на ці номери і питати про їхнє ставлення до путіна, до «спецоперації», яка ситуація у Херсоні тощо.

Проте попри все це за «російськими» сім-картами стоять величезні черги. І це зрозуміло, бо невідомо, коли з'явиться український мобільний зв'язок.