Článek
Чехія видала понад 400 тисяч віз біженцям з України, і навіть якщо частина людей виїхала або повернулася на Батьківщину, сотні тисяч людей досі залишаються в країні. Багатьом з них чехи запропонували жити у власних домівках і переживали з ними перші важкі місяці.
Повернули навіть подаровані гроші
Нове життя розпочала родина з України, яка знайшла новий дім у південній Богемії. Допоміг їй тридцятирічний Петр із міста Чеське Будейовіце, який дозволив їм жити у своєму котеджі майже чотири місяці, а потім допоміг орендувати житло.
«Я знав, що якщо не знайду їм квартиру, то на початку літа ми сидітимемо на дачі і дивитимемось одне на одного, бо їм не буде куди йти. Я хочу мати власний простір, де я буду із своєю родиною, і, звісно, я б залишив у котеджі українців. Я б їх не вигнав, але мене б це не задовольнило», – розповів молодий чоловік виданню Seznam Zprávy ще на початку літа.
Серед своїх друзів він організував збір коштів, щоб родина мала гроші на необхідні витрати, пов'язані з орендою квартири. Йшлося про двадцять тисяч крон, які згодом Петр відправив на благодійність.
«Вони повернули нам гроші. З поясненням, що обидва вже заробляють, встали на ноги і хочуть звести рахунок. Вони часто чують, що біженці нічого не роблять, але їм просто потрібна була допомога, і зараз вони вже працюють і намагаються повернути цю допомогу», – хвалить Петро ставлення української родини, якою він опікувався навесні. Вони вже домовилися, що коли буде можливість, підуть випити пива.
Чехи досі допомагають
Керівниця відділу досліджень Консорціуму неурядових організацій, що працюють з мігрантами, Бланка Толларова розповіла журналістам, що готовність чехів залишати біженців у власних помешканнях залишається відносно високою навіть через кілька місяців. Консорціум також провів власне дослідження серед приблизно 350 домогосподарств, зареєстрованих на платформі «Pomáhej Ukrajině» (Допомагай Україні – ред), що надає житло біженцям.
«Результати свідчать про те, що таке розміщення відносно стабільне для біженців. Сім'ї кажуть, що українці можуть продовжувати жити з ними. Якщо вони виселилися, то це зазвичай через те, що їм потрібна була більша квартира, вони хотіли бути ближче до школи чи роботи, або переїхали до іншої країни, або ж повернулися до України», – розповіла Толларова.
За її словами, більшість сімей також зазначили, що вони задоволені гостями і допомагають їм із вирішенням адміністративних питань та працевлаштуванням. Нині на платформі є понад 11 тисяч пропозицій житла.
Робота на першому місці
Слова Бланки Толларової також підтверджує досвід Карела Черного з містечка Добржиш, сім’я якого в перші тижні війни виділила для біженців місце у своєму будинку.
«Ми займаємося клінічною психологією і планували розширити там клініку. Проте ми відклали цей план, але з самого початку сказали, що це обмежена в часі пропозиція і що нам потрібне це приміщення у другій половині серпня», – розповідає сьогодні пан Черний.
Спочатку в будинку поселилися дві бабусі з дітьми, до однієї з них пізніше приїхала решта родини. Тож у квартирі жило шість людей і собака. Однак, за словами Карела Чернего, все пройшло без проблем, і люди розуміли, що вони мають виселитися до серпневої дати.
«Ми зіткнулися з різними складнощами щодо вступу дітей до школи, про це важко було домовитися навіть чеською, не кажучи вже про мовний бар’єр. Ми також допомагали домовлятися про мобільні тарифи. Ми відчували, що з самого початку їм потрібна певна підтримка. Але вони активно шукали роботу, це було перше, про що вони просили – щоб у них була робота», – додає пан Черний.
Сім’ї поступово стали самостійними, а чех згадує про них з теплотою. Він досі час від часу підтримує контакт з біженцями.
«Нещодавно, наприклад, запитували, чи можемо ми допомогти почитати деякі документи про підключення Інтернету. У будь-якому разі ми відчували велику вдячність від них. Ми також віддали їм кілька наших старих і все ще функціональних приладів, використали це як можливість придбати собі нові. І коли ми віддавали їм праску, вони стримували нас, стверджуючи, що не хочуть її безкоштовно», – додає він.
Спільне життя покращує знання мови
Як показало нещодавнє опитування компанії «PAQ Research», вид житла, у якому живуть біженці, також пов’язаний зі ступенем їхньої інтеграції до суспільства. Наприклад, ті, хто перебуває в Чехії з березня і живе в квартирі, можуть говорити чеською краще, ніж ті, хто живе в більш ізольованому середовищі, наприклад, у хостелах і готелях.
«Найкраще чеською володіють люди, які живуть разом із чехами, – 21% можуть домовитися у побутових ситуаціях. Діти з сімей, які отримали житло від чехів, у червні відвідували чеські школи більше, ймовірно, завдяки допомозі при вступі», – додають соціологи.
Шрами на душі
Хоча люди, з якими поспілкувалися журналісти видання Seznam Zprávy, як правило, мають позитивний досвід з біженцями, слід додати, що не завжди все йде гладко. До Чехії приїхали сотні тисяч різних людей, і, як і серед будь-якого населення, може бути певний відсоток тих, хто на запропоновану допомогу не відповідає вдячністю.
Такий досвід має, наприклад, молода жінка, що живе поблизу Праги. З міркувань безпеки вона не захотіла публікувати своє ім'я, проте редакція знає його.
«Ми досить довго жили без проблем в одному будинку. Усім членам української родини я знайшла лікаря, роботу, ми допомагали один одному. Проте вони постійно наголошували, що вони біженці, яким треба допомагати. Після цього, коли я знайшла для них власне житло, вони поїхали. Без слів прощання, подяки, заблокували мене у соцмережах. Це залишило на моїй душі великі шрами, від яких важко оговтатися», – розповіла молода жінка.
Водночас і до біженців не завжді проявляють солідарність. «Існують також випадки, коли власники житла вимагають від біженців значну плату за проживання, а не лише гроші за електроенергію чи розумний внесок», – нагадує Бланка Толларова.
Як показують результати опитування від «PAQ Research», лише чверть біженців з України в Чехії живуть у квартирах чи будинках із достатньою житловою площею (6 м2) на людину та власним доступом до санвузла.
«Найбільша частина біженців (46%) зараз проживає у місцях, які не досягають стандартної якості. Третина (29%) живуть у гуртожитках, готелях та інших нежитлових приміщеннях», – йдеться в опитуванні.
Крім того, біженці, які живуть у гуртожитках, часто мають проблеми з переїздом до кращого житла. Близько 75% залишилися в гуртожитках і лише 17% переїхали до окремого житла.
Що буде далі?
Проте вся ситуація несе з собою низку викликів на майбутнє, не лише у сфері житла, а й у галузі освіти та соціального забезпечення.
«Треба підтримувати всі види шкіл, щоб вони приймали українських дітей та учнів. Ідеальним є залучення до звичайних класів, але через кількість учнів у багатьох випадках це неможливо, тому в школах з найбільшим навантаженням можна розглянути можливість створення українського паралельного класу (можливо, з використанням онлайн-викладання українською), щоб діти ходили до школи, були залученими і не витрачали час просто так», – додає Бланка Толларова.
«Не вистачає якісного обміну інформацією між державною адміністрацією, місцевою владою та організаціями, які допомагають. Ми не знаємо багатьох конкретних цифр – скільки дітей навчається у школах, скільки людей проживає в помешканнях, скільки біженців на території – які б дуже допомогли у плануванні допомоги», – підсумовує він.
Крім того, останніми тижнями низка волонтерських проєктів та ініціатив припинили роботу, і біженці більше не можуть на них покладатися.
Серед них – гуманітарний склад у Добржиховіце. У перші дні російського вторгнення його експромтом відкрила група волонтерів командира добровільної пожежної дружини і з часом перетворила його на унікальне місце, яке можна описати як гуманітарний супермаркет, оскільки біженці могли йти туди не тільки по продукти харчування та ліки, а й одяг та основні речі для дому.
Але у червні роботу гуманітарного супермаркету припинили. «Звичайно, люди приходили. Індивідуально ми все ще намагалися допомогти, але це вже не було у таких великих масштабах», – пояснює Мартін Юрковец.
«Можливо і через це деякі люди були змушені повернутися до України. Бо не змогли впоратися фінансово у Чехії », – каже волонтер. При цьому з деякими українцями вони досі підтримують зв'язок, переписуються.
«Вони кажуть, що, з їхньої точки зору, життя там налагоджується. Кажуть, що знову все нормально. Але школи і дитсадки не працюють у нормальному режимі. Звісно, перед війною їм було краще», – пояснює Мартін Юрковец, який після чотирьох місяців інтенсивної роботи на гуманітарному складі надолужує прогалини у компанії, у якій він працює. Проте він вважає, що з ще одним волонтером вони продовжуватимуть допомагати, зокрема дітям та їхнім матерям.
