Článek
Зірка чеського телебачення Нора Фрідріхова має настільки багато енергії, що готова ділитися нею з кожним. Під час пандемії коронавірусу в празькому районі Голешовіце вона запустила ініціативу «Šatník» (укр. гардероб – ред.), мета якої – допомагати одиноким матерям. Нині ж організація допомагає українцям.
Сюди приносять чистий одяг, взуття, іграшки чи, наприклад, дрібну кухонну техніку, а одинокі матері та жінки з України можуть безкоштовно обрати все, що їм потрібно.
Тож наразі найбільшу увагу Нора Фрідріхова приділяє саме цьому проєкту. Вже з пів на восьму ранку перед дверима стоять черги за одягом, косметикою, ліками, їжею, посудом, іграшками та навіть дитячими візками. Щоранку ці речі потрібно сортувати. У цьому їй допомагають і дві українки, яким телеведуча запропонувала житло у своєму будинку.
О котрій Ви прокидаєтеся? Як виглядає Ваш звичайний день?
Я встаю о шостій, бо відводжу доньок до школи, а потім йду до «Šatníkу», який знаходиться недалеко від школи. Там ми з помічниками обговорюємо, які питання потрібно вирішити, що привезти, забрати, підписати, домовляємося, як виглядатиме наш графік. Пізніше я їду на роботу – на телебачення. Після обіду, дорогою до школи, я знову заїжджаю до «Šatníkу», потім відводжу дітей на гуртки і швидко їду додому. Вигуляти собаку, зробити домашнє завдання, приготувати вечерю, прочитати казку. Потім я спокійно сиджу за комп’ютером і купую все необхідне для наших помічників. Близько опівночі я лягаю спати.
Я мала можливість на власні очі побачити натовпи біженців перед «Šatníkом», чи досі там такі черги?
Так, ми працюємо щодня з понеділка по суботу з 10:00 до 17:00, і черги там постійно, бо ми можемо впустити лише певну кількість людей одночасно. Наша мета – допомагати лише тим, хто приїхав до нас з України через війну, а не тим, хто вже роками працює в Чехії. Тому при вході до «Šatníkу» ми перевіряємо паспорти та візи біженців. Зазвичай ті, хто тривалий час живе в Чехії, не навідуються до нас, – це одиничні випадки.
Що найбільше потрібно біженцям?
Людям потрібен одяг, взуття, також є великий інтерес до ковдр, простирадл, рушників, посуду, шкільного приладдя, підгузків і найбільше до ліків та продуктів харчування. Українці не перебирають, вони беруть з того, що є, і проявляють скромність, вони вдячні практично за все. До нас також ходять мами з маленькими дітьми, і ми завжди раді, коли маємо для них дитячу коляску та памперси.
Чи знаєте ви, скільки людей приходить щодня?
Протягом десяти хвилин ми впускаємо близько 20 людей, тобто 100 людей на годину. Це приблизно від 500 до 700 людей протягом усього дня. І, на жаль, я боюся, що так буде і надалі. Хоча нині до Чехії приїжджає менше українців, до нас приходять досить збіднілі люди зі сходу України, які багато днів ховалися від бомб у підвалах, перш ніж їм вдалося втекти.
Як біженці дізнаються про «Šatník»?
Спочатку вони дізнавалися про нас в інформаційному центрі празької мерії, зараз інформація поширюється у громаді. Українці мають свої групи в соцмережах, там все швидко розповсюджується. Крім того, нещодавно в нашому районі відкрили центр зайнятості, який займається наданням фінансової допомоги українцям, тому зазвичай вони встигають завітати і до нас.
