Článek
Мене звати Тетяна Бережна. Місто моєї душі та мого народження – Харків. До Чехії я приїхала разом із матір’ю та котиком. Кордон ми перетнули 24-го березня о 4 годині ранку. Маю потребу згадати кожну деталь, бо вже відчуваю, що це знаковий момент у моєму житті. До Чехії ми їхали з Польщі прямим нічним потягом, на який дивом встигли завдяки волонтеру на вокзалі польського містечка Пшемисл. Дорога звідти тривала близько 10-ти годин. Зараз ми знаходимося у місті Роудніце-над-Лабем (Roudnice nad Labem).
Мабуть, на сьогоднішній день я не можу поділитися якимись незвичними історіями, адже мій шлях у Чехії тільки починається. Проте раптом мої думки зможуть надихнути моїх земляків та будуть їм корисними?
Чому саме Чехія? По-перше, минулого року сюди переїхав мій друг. Дуже пишаюся ним, бо зараз на власній шкурі відчуваю, як воно, — бути іноземцем, не знаючи мови та місцевості. Постійно в голові відлунює питання: «Чи відрізняюсь я від них? Як вони ставляться до мене?». Тому відчувати підтримку близької людини — це завжди важливо. А відчувати її у такий скрутний час — надважливо.
По-друге, це перша країна Європи, яку мені довелося відвідати. Вперше я познайомилася із Чехією минулого року. Сказати, що одразу закохалася – не можу, то були б гучні слова, але… Мушу визнати, що свічкова на сметані (svíčková na smetaně) підкорила мій шлунок так швидко, як ні один чоловік не підкорював мого серця. Та й повертатися у країну, про яку ти хоч щось знаєш, і пити пиво з місцевими — доволі приємно.
До Чехії, як я вже згадала, я приїхала разом з мамою та котом, і тут ми зіштовхнулися з певними складнощами, бо не всюди можна жити з тваринами. Деякі господарі дуже переймаються за меблі. Але ж не могли ми залишити його вдома.
Ну і по-третє, якщо доля дала мені таку можливість, нехай і за таких дурних обставин, то я маю її використати. Після трьох тижнів тут, які мені довелося прожити минулого року, я задумалася, а що як переїхати до Чехії на деякий час? Влаштуватись на роботу, зняти невеличку квартирку, облаштувати її на свій смак? Дім — це ж не тільки про місце. Дім — це про людей, які поруч, це там, де ти відчуваєш себе у безпеці, де твоє серце б’ється в унісон з усім, що навколо. Ну і якщо відкинути сентименти, дім – це там, де комфортно.
Щодо більш практичних порад, заснованих на власному досвіді — не бійтесь розмовляти з чехами. Вони не кусаються, вовком не дивляться, принаймні не всі. Навпаки, кожна людина, яку ми тут зустріли, була рада допомогти. Нам навіть якось вдалося порозумітися з чехами за допомогою українсько-чесько-англійских слів. Тут і криються відповіді на мої питання. Ніхто навіть не замислюється, чи відрізняєшся ти від них. Ти тут. А отже тебе готові прийняти.
Та що й казати, будьте сміливіші! Мені 22 роки, я досі соромлюся підійти до місцевих щось запитати, бо боюсь, що мене не зрозуміють, і все, що я можу, — це використовувати перекладач у телефоні. А знаєте, що робить моя мама? Просто підходить і питає, пояснює на пальцях або говорить якоюсь невідомою магічною мовою. Хоча ні, магія ця – впевненість.
Ще ніколи українці не були такими рідними один одному і такими впевненими, що весь світ разом з ними. Що весь світ протягує не тільки руки допомоги, а навіть цілі обійми.
Наостанок хочу дати пораду: мрійте з обережністю та розважливістю. Думайте про кожну деталь здійснення вашої мрії. Бо мрії мають властивість збуватися.
