Ще не усі діти адаптувалися у Чехії. Як за кордоном живеться найменшим?

Другого травня в білінговому дитячому садочку «MS Мonty School» у Празі-4 відкрилася  група дошколяриків з України віком від двох років.Обмежень по кількості від однієї родини не було, що дало можливість братам та сестрам разом адаптовуватися за кордоном. До слова, спеціалізація  освітнього закладу – максимально гармонійний розвиток вихованців серед природи, здорове харчування, пізнавальні екскурсії столицею Чехії, індивідуальний підхід до кожного, навчання основ англійської мови та виправлення дефектів мовлення.

«Я й не думав, що буде настільки тяжко», - зізнається вчитель Святоплук Кодет. «День на день не був схожим. Непорозуміння почалося з батуту, встановленого на дитячому майданчику. Українські діти хотіли там стрибати водночас кілька, а не по одному. Довелося встановити двомовні таблиці, де було написано цифру 1 і повторювати десятки разів щодня правило користування, що групами там перебувати небезпечно».

До речі, саме вміння вести дієвий діалог з українськими дошколяриками пан Сватьо вважає своїм головним досягненням. Адже весь цей час намагався дублювати чеською мовою слова, дії, емоції, вчинки українців, пояснювати значення термінів. Тепер, коли говорить з ними рідною для себе мовою, – вони усе розуміють.

Найбільше проблем, згадує, було в дитсадочку у групі із сном. Всі спроби пообіднього відпочинку – зазнавали поразки. З майже 20 українських малюків – лиш двох долала дрімота. Пробували вчителі читати казки, пояснювали важливість перепочинку, на жаль, безуспішно. Окрім того, що дітки не вкладались у ліжко, ще й заважали тим, хто прагнув сну. Розмовляли, вставали, ходили кімнатою. Позаяк, погода дозволяла замінити тиху годину – спокійними іграми на подвір’ї.  За бажанням, пішли на поступки, дозволили перегляд мультфільмів в середині закладу.

Ще однією несподіванкою став обід, від першого, супу – відмовлялись майже усі. Чеські діти  просили подвійну порцію делікатесних вишуканих традиційних страв. Українські – категорично не бажали. Викладач переживав, що діти будуть голодні. Більше того, куштувати не хотіли навіть корисні відварені овочі. На перекуси дирекція закладу вирішила давати більшу порцію фруктів, овочів. Аж одного разу пану Сватьо мами пояснили: національна кухня вимушених переселенців значно відрізняється. Особливо це помітно в гарячих рідких стравах. До того ж, освітні заклади України лиш минулоріч перейшли на стовідсоткове здорове харчування із цільнозерновими борошняними виробами, із меншим вмістом солі у порціях їжі, а у напоях – цукру. Тоді педагог «схитрував», попросив кожного з вихованців, бодай, скуштувати ложку полевки. Результат не забарився – нині трапляються дні, що й українські хлопці та дівчата «вимагають» добавки теж.

«Ще одним досягненням є те, що малеча потоваришувала із дітлахами з Праги з інших груп. Спочатку на прогулянці вони навіть не підходили один до одного. Грались окремо, не виявляли ні найменшого зацікавлення в спільних забавах. А тепер разом досліджують простір, поринаючи у пригоди. Я, - ділиться враженнями, - ще не маю власних онуків, - тому всі вони для мене стали онуками».

Пані Алена Фаркашова одна із лекторок проєкту «Вітаємо в Чехії», спрямованого на ознайомлення українських школярів з віхами історії, особливостями культури та основами чеської граматики. В навчанні розділеному на два модулі, кожен по 10 днів з чотиригодинними заняттями уже взяло участь майже 8 тисяч вимушених біженців. У кожній групі не більше 20 осіб, віком від 6 до 15 років. Студіювання відбуваються в різних, навіть найвіддаленіших, куточках Чехії. Працює зазвичай два вчителі: україномовний та чеськомовний. В середині серпня завершилася перша частина курсу з найменшими вихованцями, де викладала Алена. Аби заохотити дітлахів до пізнавального процесу, педагогиня розділила урок на ігрові інтерактивні проміжки з прогулянкою надворі.

«Бачу проблему, - ділиться враженнями лекторка, - у мовному бар’єрі. Бувало, хлопці та дівчата мене не слухали, бо просто не розуміли відразу, що я прошу. А наближається новий навчальний рік у школі, їм було б ліпше, легше, якщо б знали елементарні слова, речення чеською мовою. Є ще час, а у викладачів проєктів, подібно до нашого – бажання допомогти. Якщо чесно,- зізнається Алена,- їхню дисциплінованість треба розвивати, а увагу необхідно підтримувати різноманітними вправами, зрештою, як і усіх малих дітей. Аби не нудьгували, ми співали, коли вчили тему погоди, гралися в магазин на ігровому майданчику, як досліджували, що можна купити в супермаркетах, розмальовували картинки, коли ознайомлювалися із світом кольорів. Це досвід комунікації і взаємодопомоги на добровільній основі. Оскільки заняття - не уроки, ми пропонували домашні завдання, щоб підкріпити матеріал, але не всі їх виконували».

Наталія Орос – психологиня, яка наразі надає приватні консультації вимушеним переселенцям. Фахівчиня впенена - процес адаптації українських дітей за кордоном ще триває. Однак, за її словами, допомога у призвичаєні потрібна комплексна і здебільшого консультувати необхідно батьків. «Процес значно ускладнюється,- акцентує спеціалістка, - тоді, коли дорослі, які опікуються дитиною, перебувають у важкому емоційному стані, і не здатні приділяти вихованню дитини належного часу. Бачачи постійно стурбованих рідних, їхні доньки та сини можуть на підсвідомому рівні перейняти неможливість контролювати свої емоції. Відтак не помічають приємних, позитивних моментів. Інша річ, якщо хлопчики та дівчата не були «рамковані» до цього, тобто не мали чітких меж. Не знали, що дозволено, а що ні».

У таких випадках дитина просто не здатна відразу зрозуміти, чому на перший погляд цікава ідея викликає негативне сприйняття оточуючих. Практикуюча психологиня настійливо рекомендує не нівелювати правил, які встановлені в соціумі. Намагатися їх прищепити і в домашніх умовах. Закликає долучатися до педагогічного процесу, який пропонують вчителі взяти за основу. І хоча важливим фактором адаптації є відкритість та готовність допомогти нового колективу дитині чимшвидше облаштуватися, все ж слід й пам'ятати українську народну мудрість: «почувайтесь, як дома, але не забувайте, що в гостях».

Як у гостях почуваються і Олена із донькою Дариною, що мешкають у Празі з березня. Жінка зізнається, досі обоє адаптовуються. Хоча минуло майже півроку. «Дарія – імпульсивна, а тут ще й довелося змінити звичайний режим, в який ми не повернулись», – пояснює мама дошколярки. Найбільше малеча, розповідає Олена, виявляє емоцій, коли її не розуміють, а говорити чеською мовою ще вчиться. Відтак, нерідко пояснює свою думку-прохання-незадоволення колоритною голосистою українською. «Я буває, – сміється, – перепрошую, але загалом звикла, що ми не поміченими не буваємо. Головне, що – здорові і живі. З вересня до місцевого садка, думаю, там в колі дітей і педагогів вона швидше знайде порозуміння», – зазначає Олена.