Článek
Я вдивляюся у понівечені будівлі, спалені автівки, занедбані будинки. Овбуглені, пусті, позбавлені життя. Не вірю власним очам. За кілька метрів ліворуч від руху мого автобуса - Буча. Нині - звільнена, але її рани сочитимуть ще довго. Споруди, як і безліч життів, зруйновані, і що здається парадоксальним, за кілька кілометрів будують нові.
Гортати новинну стрічку і намацувати війну у реальному житті - речі, як виявилося, зовсім різні.
Після понад п'яти місяців війни зустрічаюся з рідним Києвом. Мужнім, сміливим, хоробрим, а головне - українським. Містом, яке російська армія хотіла взяти за три дні, але воно, горде, стоїть. Столицею, що була однією з ключових цілей російських загарбників.
Бачу величезний напис «Київ». Клубок у горлі від щастя і болю водночас.
Витіснення росіян з Києва та Київщини дозволило столиці поступово повернутися до життя. Однак сьогоднішній Київ відрізняється від довоєнної міста.
Як змінилася столиця?
Їду знайомими вуличками. З кожного куточка, так само як і в Празі, майоріє жовто-блакитний стяг. Машин із вказуванням напрямку російському кораблю – безліч. А на радіохвилях нового радіо «Байрактар» лунає «Ой, у лузі червона калина». «Музика української перемоги», – озивається голос з радіоприймача. Людей на вулицях і автівок значно поменшало. Заторів, таких притаманих Києву, немає.
На перший погляд війну тут не видно. Проте, занурючись углиб столиці, про неї нагадують протитанкові їжаки на перехрестях, барикади з мішків із піском, червоні написи «Обережно, міни» та повітряні тривоги. А у деяких районах Києва її можна впізнати по залатаним або заклеєним скотчем вікнах та великій кількості військових на вулицях та блокпостах. На них віськові можуть проводити перевірку документів, огляд речей, автівок або багажу. Відео та аудіо зйомка при цьому заборонені.
Протитанкові їжаки на вулицях Києва. Такі у столиці можна зустріти на кожному кроці.
Світло, вода, продукти, інтернет – все у столиці є. Торговельні центри поступово відновили свою роботу ще у квітні. Супермаркети, крамнички та заправки працюють. Через руйнування підприємств та захоплені території асортимент у магазинах трохи скоротився, проте все необхідне – є. Алкогольні напої продають у спеціально встановлений час – з 11 до 19 години.
Молочна продукція у столичному супермаркеті «Ашан».
Під час повітряної тривоги всі магазини, заклади та інші установи припиняють свою роботу. Люди можуть сховатися у найближчому бомбосховищі, метрополітені або ж на паркінгу. Підземні станції метро цілодобово працюють як укриття.
Коли сонце сідає за схил, місто засинає. Про нічне життя тут вже давно забули. У Києві, як і в інших українських містах, діє комендантська година, а контроль за її дотриманням – посилений. Згідно із заявою київської адміністрації, перебувати на вулиці та інших громадських місцях суворо заборонено. Робота закладів харчування під час цього не дозволена, а виходити на вулицю можна лише для того, аби дійти до найближчого укриття у разі повітряної тривоги. Містом може пересуватися тільки транспорт із спеціальними перепустками. Такі правила встановлені з 23 години вечора до 6 години ранку. До цього пристосований і розклад руху громадського транспорту: метро їздить з 6 до 22 години, а рух наземного транспорту дозволений до 22.30. Віднедавна всі автобуси та тролейбуси у столиці зупиняються і під час повітряної тривоги. Пасажири мають залишити салон транспорту і пройти до найближчого укриття. Таке рішення прийняла Рада оборони міста Києва.
Ментальний зсув
Війна оголила кожного. Українці звикли вставати щоранку, збиратися на роботу, піклуватися про дітей та рідних. Втім, навіть в умовах війни вони мужньо продовжують це робити. Проте однією із ключових навичок, яку довелося залишити у минулому житті – це будування планів. Бо ніколи не знаєш, де впаде ракета. «Влучить, чи не влучить?», – крутиться у голові багатьох українців.
Щоправда, містяни інколи ігнорують звуки сирен. До деяких районів столиці - тих, що на околицях міста - тривожні звуки навіть не доходять, їх тут ледве чути. Люди тут продовжують йти у справах, а діти – невимушено грати на майданчиках.
Спостерігати за війною з Праги і з Києва – речі фундаментально різні. І, як не дивно, бути в українській столиці набагато легше, аніж перевіряти кожні 15 хвилин телефон за тисячі кілометрів від дому. Страх тут зникає, думки стають чіткішими, а дії - рішучішими. Тут немає часу для драми та переживань. Тут є одна мета - жити і допомагати українським військовим в найзапекліших точках. Де немає романтики і тихих ночей. Де життя геть не таке, як у Києві.
Війна – це ментальний зсув. Тут змінюються звички і філософія. Тут немає метушні. Тут ніхто нікуди не поспішає. Є лише тут і зараз: титанічна командна робота, загартований дух і віра.
В Україну, українців, ЗСУ.
