«Подарунки? Головне побачити тата». Перше Різдво українців у Чехії

Хоча з 2017 року Україна офіційно святкує Різдво двічі, значна частина українців відзначає православне Різдво за юліанським церковним календарем. Тож свята припадають на перший тиждень січня. Цього року кілька сотень тисяч вимушених переселенців з України проживатимуть це свято по-новому.

Серед них є і Оксана. Зазвичай на Різдво вони з родичами їли кутю, яку чехи називають «куба». Пекли пироги з маком та пиріжки. «Нещодавно я запитала свого сина, що він хоче на Різдво. Сказав, що хоче додому, аби його відвідали брати і друзі, щоб вони гралися разом, поки дорослі сидять за столом. Але тут це неможливо», – пояснює українка.

Тому Оксана хоче спробувати поїхати у невелику поїздку за кордон. «Ми поїдемо на різдвяні ярмарки до Відня. Сподіваюся, вдасться налаштуватися на різдвяну атмосферу», – додає вона.

Навесні Ольга Волинець втекла з маріупольського пекла. За драматичних обставин на початку травня вона прибула до Брно. (Ми розповідали її історію тут.) Через відкритий перелом гомілки їй загрожувала ампутація ноги, і жінка була прикута до інвалідного візка.

Після року, який перевернув її життя, Ольга все ще мислить позитивно. «За пів року багато чого змінилося на краще. Я знову можу ходити. Коли я була у лікаря, він сказав, що це наша спільна перемога», – розповідає вона після п’яти операцій.

У Брно українка звикає до нового життя з хлопцем і дорослою дочкою, яка вступила до технічного університету і підробляє офіціанткою у чайовні.

Українські свята починаються вже в ніч на 19 грудня, коли за традицією подарунки дітям приносить Святий Миколай. «Своїй доньці під подушку я поклала солодощі», – розповідає Ольга.

Різдво в Маріуполі асоціювалося у неї з великим родинним колом. «Коли мій перший чоловік був ще живий, на Різдво завжди збиралася наша велика родина. Біля традиційної ялинки були і наші друзі. Тож різдвяна атмосфера асоціюється у мене з близькими», – описує вона.

6 січня в Україні відзначають Святвечір, а на святковому столі чергуються дванадцять пісних страв. «Ми завжди збиралися всією родиною вже на сніданок і ходили до церкви. На столі завжди було дванадцять страв. Так, обід переходив у вечерю. Водночас моя донька пекла імбирне печиво», – розповідає Ольга про традиції своєї родини.

Цьогорічні свята українка вперше проведе без матері, яка померла під час весняної блокади Маріуполя. «В душі я все ще маленька дівчинка. Для мене Різдво – це казка, дива. У мене завжди були таємні бажання, які, як я думала, ніколи не здійсняться. Перед кожним новим роком я запитую себе, що поганого сталося у попередньому. Завжди хочеться забути все погане, а у новий забрати лише позитивне», – рішуче говорить вона.

У Маріуполі Ольга залишила все своє життя. Там окупанти роздають людям російські паспорти. Про повернення Ольга навіть не думає. Відео зі зруйнованого міста завжди розриває її серце. «Мої зруйновані квартира та будинок знову частково відремонтовані. Я дозволила поселити туди сім'ю знайомих з трьома дітьми. Вони втратили житло, їм було нікуди йти», – пояснила жінка.

Проте хоча б один раз вона хотіла б повернутися додому. «Я навіть не знаю, де похована моя мама. Я б хотіла знайти її могилу і поставити їй пам’ятник», – каже Ольга.

Підбиваючи підсумки 2022 року, вона згадуватиме і про неї. «Попри всі ці події, я хочу думати лише про хороше. Мені подобається Чехія. Я тут звикла. Ми вже побували у Празі, але коли вийшли на вокзалі в Брно, я сказала собі: Я вдома», – сміється вона.

Тому цього року українка хоче частково відсвяткувати Різдво по-чеськи. «Ми купимо ялинку. Я приготую чудовий обід для сім'ї. Цього року ми відзначатимемо обидва свята», – каже вона.

Зазвичай українці не дарують подарунки на Різдво, а залишаються їх під ялинкою в новорічну ніч. Великий сюрприз для Ольги приготував її хлопець. На рубежі року вони вирушать на три дні до Парижа. «Буде романтика», – захоплено каже вона.

Донька ж залишиться в Брно. «Ми залишимо їй подарунки під ялинкою. Вона захотіла парфуми», – каже Ольга, яка раніше керувала автомайстернею чоловіка та працювала бухгалтеркою.

У новому році українка хоче досягнути більших успіхів у новій країні. З січня вона відвідуватиме курси чеської мови від Центру зайнятості. Ольга б хотіла знайти квартиру, а також роботу, близьку до колишньої професії. «Найбільше бажання кожного українця – щоб війна якнайшвидше закінчилася. Я вірю, що так і буде», – каже жінка про 2023 рік.

Вона заздалегідь вже виконала одне зі своїх бажань і стала на ноги. «Я хотіла передати візок тому, кому він буде потрібен. Зрештою, я віддала його українській біженці, яка хворіє на четверту стадію раку», – додає вона.

Наталія Мельник – професорка Інституту гістології та ембріології. 30 березня на запрошення Університету Масарика вона приїхала до Чехії з дев’ятирічним сином. «Мій тато хворий, тож був змушений залишитися з мамою в Україні. Ми намагаємося зідзвонюватися».

Важливим днем Різдва для неї є шосте січня, коли вся родина збирається за щедрою вечерею. З блиском в очах Наталія описує першу і найважливішу страву – кутю. «Серед страв є солодке і солоне, хліб і борщ», – розповідає вона.

Сорок днів до цього має бути піст. Проте, як зізнається українка, ні вона, ні її син не дотримуються його. Хоча січень для неї залишається найважливішим, до перенесення дати свята вона ставиться з розумінням. «Ми намагаємося дистанціюватися від росіян, бути незалежними від російської церковної влади».

З дитинства Різдво асоціюється у неї з радянським тиском, спрямованим на викорінення українських традицій. «Для мене традиційне Різдво – це українське», – каже вона і додає, що не всі в її сім’ї ставилися до свята однаково.

«Ми взагалі не колядували. Жили 120 кілометрів від Києва. Святкувати по-радянськи було безпечніше», – згадує Наталія.

Традиція чеського різдвяного шопінгу їй незрозуміла. «Мені не здається це хорошим способом відзначати свята. Різдво – це про сімейний добробут. Мене це точно не надихне», – хитає вона головою.

Вона зізнається, що у школі син задався питанням існування Ісуса Христа. «Але він все одно сприймає Різдво як раніше. Для нього це щедра вечеря, колядки та вертеп. Вертеп – це зображення маленького Ісуса Христа і водночас виступ молоді в костюмах. Молодь виступає в ролі пастухів, трьох королів або навіть Смерті», – розповідає вона.

Разом із сином вони приєднаються до грудневого святкування з іншими українськими дітьми. Крім того, Наталія планує співати українські колядки у церкві. «Більшу частину створив український композитор Микола Леонтович, – каже вона з гордістю. Як саме святкуватиме Різдво в січні, жінка поки не знає. Знає лише те, що не перестане дзвонити рідним.

Однак не всі біженці залишаться на своє перше Різдво в Чехії. Вже інша українка Наталія згадує минулі свята лише з сумом.

«Ми завжди святкували з дванадцятьма стравами, з родиною за столом, зі святковою телепрограмою, першою зіркою за вікном, зі снігом і тишею», – зазначає вона.

Рішення про те, як виглядатиме цьогорічне Різдво, приймали діти. Тому вони покинуть Чехію на деякий час і повернуться на Батьківщину.

«Коли я запитала дітей, чого б вони хотіли від Миколая, вони відповіли: Побачити тата. Мій чоловік залишився в Україні, тільки з ним ми можемо пережити справжнє Різдво. Різдво без світла, без тепла, без вишиванки, яка згоріла разом із квартирою… але хоча б на два дні діти побачать батька».