Článek
«Було страшно. Ми спали під сходами, тулилися одне до одного і не знали, чого очікувати», – ділиться своїми переживаннями у перші дні російського вторгнення киянка Ольга.
Згадай ранок 24-го. Які були твої перші думки та дії?
Вночі я чула якісь дивні звуки. Думала, що це хтось запускає петарди і, звісно, не надала цьому жодного значення. Однак потім зрозуміла – війна.
Українські новини Seznam Zprávy
Podívejte se, co pro vás každý den připravujeme.
Подивіться, про що ми пишемо для вас щодня.
Původní zprávy a rozhovory: Jak se Češi chystají na to, až válka skončí:
Důležité informace a rady: Jak získat práci, jak bydlení, ale také například o mapách v mobilu:
Informace z celého Česka: Ukazujeme i to, co se děje v zemi, ve které nyní žijete:
Ми з друзями одразу зібрали найнеобхідніше та хотіли їхати з міста. Однак у мене був геть порожній бак, тож дві години я простояла на заправці. Тоді я зрозуміла, що через величезні затори вже не виїдемо з Києва. Тож всі разом ми поїхали до моїх батьків, які живуть на околиці міста у приватному будинку і мають погріб.
Як проходили перші дні вторгнення для тебе та твоєї сім’ї?
Перші два дні ми сиділи у холодному приміщенні. Проте коли Києвом вже їхали російські танки, зрозуміли, що треба виїжджати подалі від міста – у сторону заходу, у Карпати. Дорога зайняла близько 30 годин.
Здається, зараз мене вже нічого не налякає. Коли чую сирени, то не боюся за себе. Розумію, що на сході наші хлопці і дівчата помирають, борючись за нашу свободу.
Багато людей виїхало за кордон. Чому ти вирішила залишитися в Україні?
Я одразу знала, що не хочу залишати Україну. Хоча мої батьки наполягали на цьому. Проте навіть сидячи у Карпатах, мені хотілося повернутися до Києва. Я дуже люблю своє місто і не могла уявити, що залишу його. Навіть під час війни Київ для мене – найкомфортніший і найкрасивіший.
Як змінилося твоє життя з початку повномасштабного вторгнення?
Тепер я ціную кожну мить. Помітила, що змінилося і моє оточення – люди почали дбати про своє психологічне і фізичне здоров'я, робити щось виключно для себе і менше думати про матеріальне. Ми просто перестали відкладати життя на потім.
А ще я перестала боятися. Здається, зараз мене вже нічого не налякає. Коли чую сирени, то не боюся за себе. Розумію, що на сході наші хлопці і дівчата помирають, борючись за нашу свободу. Вони гинуть за те, щоб ми могли жити своїм життям, ходити на роботу, гуляти вулицями міста.
Що є найважчим для тебе у цій війні? З чим тобі доводиться стикатися щодня?
Найважче розуміти, що помирають люди – мужні, світлі, хоробрі. Найприкріше – коли це хтось з твого близького оточення. Помирають дійсно найкращі. Ніщо не може бути важчим, ніж усвідомлення смерті людей.
Розкажи про свою волонтерську діяльність. Чи допомагаєш ти армії або українцям?
Я регулярно надсилаю гроші волонтерським організаціям, яким довіряю. Кожен робить все, що від нього залежить. За місяць до початку війни я нарешті отримала сертифікат лікаря. Нині я займаюся естетичною медициною, що межує з клінічною дерматологією. Тож перші кілька місяців безкоштовно пропонувала свої послуги українцям, які потребували медичної допомоги, проводила консультації.
Що робиш під час повітряних тривог? Як реагуєш?
Ніяк. Скаржуся на росіян і продовжую працювати. Я завжди запитую своїх пацієнтів, чи хочуть вони пройти до бомбосховища. Проте ще жодна людина не сказала мені, що хоче сховатися.
Яким ти уявляєш собі перший день Перемоги? Що зробиш найпершим?
Навіть не знаю, що робитиму. Коли думаю про перемогу, більше уявляю свої емоції. Точно буде відчуття неймовірного щастя і гордості за свій народ.
Уявляю, як вулицями ходитимуть щасливі люди. Для кожного українця це буде справжнє свято.
