Článek
49-річна Лариса та 67-річна Ольга, уявні глави двох великих родин, роз’єднаних війною. Останні місяці вони провели під захистом Чехії, але досі не мають чіткого уявлення про те, що буде далі.
Зокрема, жінки не знають відповіді на запитання, чи залишаться вони в Чехії або ж повернуться до України.
Хоча Лариса та її сім’я живуть у орендованому будинку, а Ольга – у гуртожитку, дещо їх об'єднує: частина їхніх близьких залишилася в Україні, чеська мова не дається їм легко і обидві щиро зворушені допомогою.
А коли під час розмови їх запитують, чого їм не вистачає найбільше, жодна з них не може стримати сліз.
«Я хочу повернутися додому. Хочу їсти зі своєї тарілки і пити зі своєї чашки», – впевнено говорить Лариса, але насправді стоїть перед дуже болісним вибором.
«Я не знаю, де буду жити, коли не зможу залишатися в гуртожитку. Можливо, до того часу я вже повернуся до України, якщо ситуація трохи заспокоїться», – коментує Ольга нещодавнє рішення чеського уряду, який хоче припинити безкоштовне екстрене розміщення переселенців у середині року.
Історія Лариси: Розділена родина
Старша донька пані Лариси повернулася до України. Молодша ж постійно питає, коли повернуться і вони. Одному із синів жінки Прага дуже сподобалася, і він хоче залишитися тут.
Разом з чоловіком і чотирма дітьми Лариса втекла з-під Бучі, де в березні минулого року російська армія вбивала мирне населення. Їхнє селище окупували менш ніж за 24 години після початку повномасштабного вторгнення. Через два тижні родині вдалося вибратися гуманітарним коридором.
«Ми хотіли залишитися вдома, але я розуміла, що після останнього дня евакуації росіяни бомбитимуть все», – з обережністю розповідає Лариса. Над окремими питаннями жінка часто довго розмірковує.
Українка описує, як лише з маленьким рюкзаком вони перебралися через розбомблений міст у Бучі, кадри якого облетіли весь світ. Деякий час вони жили у спортзалах Києва. «Я розуміла, що треба їхати кудись далі, бо жити в спортзалі з чотирма дітьми неможливо», – каже жінка.
Однокласниця скерувала її до Чехії, тож у травні вони опинилися в містечку Бенешов, де жили у великому будинку разом з іншими сім'ями. Чоловік Лариси залишився в Україні і вступив до лав територіальної оборони.
Але в школах міста не вистачало місць. Тоді ж Ларисі допомогла чеська родина, яка надала її сім'ї будинок у Празі.
Старша донька згодом вирішила повернутися до України, тож у столиці жінка живе з двома синами та молодшою донькою.
Олександр швидко оволодів чеською мовою і був прийнятий до місцевої школи. «Він хоче залишитися в Чехії, йому дуже подобається Прага», – каже Лариса.
Другий син Владислав також успішно склав іспити з чеської мови та математики і вступив до економічної академії. Але хлопець дуже сумує за батьком, тому говорить про повернення до України. «Молодша донька постійно питає, коли ми поїдемо додому», – згадує Лариса.
Сама ж жінка знайшла роботу. Щоправда, не за фахом. «В Україні я працювала у сфері бухгалтерії, була і начальницею поштового відділення. Однак через мовний бар'єр знайти роботу за фахом важко. У Чехії я допомагаю з прибиранням», – розповідає вона і додає, що фізичної роботи не боїться і не соромиться її, але через проблеми зі здоров’ям це інколи важко. Крім того, Лариса закінчила курси чеської мови. Каже, чехів розуміє, читати вміє, але не говорить.
Чехів вона вважає дуже спокійними, ввічливими і терплячими. На відміну від українців, які, за її словами, останнім часом надто часто керуються емоціями. Особливо жінка хвалить родину, яка надала їм прихисток та допомагає.
«Це дуже зворушливо. Найголовніше для мене було врятувати життя дітей, ми прийшли з пекла, а тут для нас рай», – каже Лариса.
У захваті жінка і від громадського транспорту у Празі. «Все їздить за розкладом», – радіє вона. Складнішим завданням було оформити банківський рахунок, оскільки з дому вона втекла без закордонного паспорта.
Історія Ольги: З українською пенсією в Чехії
З вересня пані Ольга проживає в гуртожитку. В Україні жінка отримує мінімальну пенсію, приблизно 1100 крон.
Разом із чоловіком пенсіонерка Ольга виїхала із Заходу України після того, як уламки ракети влучили в сад у сусідньому селі.
Коли вони приїхали до Чехії, тут вже був їхній син, який переїхав до Праги після Майдану, і донька, що втекла одразу після російського вторгнення.
З вересня жінка живе в гуртожитку, який надає українцям екстрене проживання. І хоча з фінансами у Лариси все добре, Ольга розповідає, що її можливе повернення до України частково пов’язане з грошима.
«Я отримую мінімальну пенсію, всього 50 доларів на місяць (приблизно 1112 крон – ред). З цими грошима в Чехії нормально не проживеш», – пояснює пенсіонерка, яка раніше працювала начальником відділу в торговому центрі.
«Я не хочу турбувати свого сина і просити його про допомогу, тому що він повинен піклуватися про свою сім’ю і трьох дітей, а це фінансово важко», – продовжує вона, додаючи, що вони з чоловіком, який через хворобу тимчасово повернувся на Батьківщину, продовжують сплачувати щомісячні витрати на будинок в Україні.
Коли жінка говорить про Чехію і чехів, хапається за серце. «Я вважаю чехів дуже дисциплінованими і мудрими. Вони дуже добре ставляться до мене, і я вдячна за це», – зворушено каже Ольга.
Найскладнішим для жінки є мовний бар’єр та обмеження місцевої медицини. Лікаря загальної практики вона не знайшла, тому через проблеми зі здоров’ям Ольга звернулася до найближчої поліклініки.
«У мене було відчуття, що лікарі не хотіли мене оглядати. Напевно тому, що я українка», – згадує вона єдиний неприємний досвід. Зрештою, ситуацію владнав український лікар, який працює в поліклініці і попросив своїх колег подбати про літню жінку.
За словами Ольги, саме з огляду на вік і стан здоров'я їй важко опанувати чеську мову. Тому в Чехії вона проводить час переважно з рідними. «Без них би я тут не впоралася».
