Článek
«Вам потрібен контролер якості? Я вже два місяці вчу чеську», – повідомляє Наталія Сташокова роботодавця з фірми «Nové Mosilany». Як і десятки українців, вона оглядає один із «стендів» з вакансіями від чеських компаній.
Десята година ранку, в регіональному відділенні центру зайнятості досить людно. У задній частині першого поверху утворюються натовпи зацікавлених людей. Це переважно українки середнього віку. Як і Наталія, вони шукають роботу в Чехії.
До російського вторгнення в Україну вона жила на узбережжі Чорного моря, приблизно за двадцять кілометрів від Одеси. Українка втекла до Брно, бо там вже кілька років живуть її 25-річний син з дружиною. «Можливо, у них будуть діти, і я хочу бути поруч з ними», – пояснює дипломована інженерка, яка навчалася в Одеському політехнічному університеті. Вдома вона працювала контролеркою якості.
В Брно Наталія живе з початку березня, два місяці вона відвідує курси чеської мови. Вже кілька тижнів жінка працює на складі косметичної компанії. «Там все дуже метушливо, і я хочу мати повну зайнятість. П’яти тисяч крон від держави вистачає на їжу, але я мушу платити і за житло», – каже вона чеською, рівня якої вже достатньо для повсякденного спілкування.
До «стендів» тим часом підходять й інші кандидати. Відома текстильна компанія в Брно виробляє тканини для костюмів відомих світових брендів. Серед восьмисот співробітників компанії триста – з України. «Шістдесят із них – біженці, які отримали тут візу толерованого перебування», – підтверджує заступник директора фірми Ервін Данковський.
З колегою з України він вільно спілкується українською. Окрім інформаційних листівок та візитівок, він пропонує стартову заробітну плату близько 24 тисяч крон «чистими», після навчання ця сума збільшується. Також він надає житло за дві тисячі на місяць. Зараз компанія пропонує близько п’ятнадцяти робочих місць, ще одне зайняли протягом останніх тижнів. «Передусім ми шукаємо операторів текстильних машин. Це досить складна робота, цьому не можна навчитися за день чи тиждень. У нас є своя школа. Люди вчаться три місяці, навіть українською», – описує Данковський.
Робота, від якої чехи відмовляються
Він зізнається, що на деякі чоловічі посади в компанії не вдається працевлаштувати робітників. «Проблема не тільки в зарплатні. Чехи не дуже хочуть йти на виробництво, вони відмовляються від позмінної роботи або роботи на вихідних», – пояснює заступник директора компанії.
Подібний досвід має і Василь Хараламбідіс з будівельної компанії «Topstav». Він шукає каменярів та техніків-будівельників для робіт спрямованих на будівництво доріг. «Ми пропонуємо робочим від 150 до 190 крон за годину. Чоловічої сили досі бракує. Ми, мабуть, не знайдемо тут багато зацікавлених у цій галузі, але я вірю, що українки знайдуть роботу за іншими професіями», – каже чоловік.
Останніми тижнями українці, точніше українки, заповнюють ринок праці в Чехії. Принаймні в галузях, в яких жінки можуть знайти роботу. «Нам також вдається зайняти місця, які раніше не були зайняті, наприклад, із заробітною платою понад двадцять тисяч крон «чистими», – розповідає Івана Ондракова, начальниця філіалу працевлаштування регіонального відділення центру зайнятості.
У квітні рівень безробіття в Чехії знизився на одну десяту відсоткового пункту до 3,3 відсотка. Так, стало на шістнадцять тисяч вакансій менше. Незважаючи на це, вільними є 344 тисячі вакансій, і «лише» 244 тисячі людей залишаються без роботи.
У Південній Моравії працюють шість тисяч українців з тимчасовим захистом. «Нині ми пропонуємо чотири тисячі робочих місць, які роботодавці охарактеризували як вакансії, які підходять для українців. Найчастіше це посади на виробництві, для монтажників, на будівництві. Це не зовсім відповідає іншій стороні, якою є переважно матері з дітьми», – зізнається Ондракова.
Це підтверджує і Віта, яка знаходиться серед натовпу. «Я хотіла б знайти роботу, хоча б чимось схожу на ту, яку я виконувала в Україні. В університеті я вивчала дизайн, тому я б хотіла займатися чимось подібним», – розповідає жінка з Івано-Франківська. Віта ще не володіє чеською, і це заважає їй у пошуках. Однак вона відвідує мовні курси.
Дошку оголошень та листівки переглядає також Юлія Севрукова. Від війни вона разом із матір’ю втекла до Чехії з Шостки, що на півночі України. Сьогодні вони разом вирушили до центру зайнятості в Брно. «Ми тут уже місяць, але роботу нам не вдалося знайти й досі. Тому ми прийшли сюди», – пояснює Юлія.
В Україні Юлія працювала в компанії, яка спеціалізувалася на мобільних операторах, тому в ідеалі вона хотіла б знайти щось подібне і в Чехії. «Я постійно розсилаю своє резюме», — каже українка, показуючи на телефоні свою електронну пошту, заповнену повідомленнями про роботу.
Представники компаній, які обіцяли взяти участь, не прийшли
Обидві жінки отримали на біржі праці багато листівок, у тому числі список із переліком сотні пропозицій українською мовою. Вони з нетерпінням чекали, що зможуть особисто зустрітися з роботодавцями. Проте з восьми заявлених роботодавців прийшла лише частина. «Ми очікували, що їх буде більше», – знизує плечима молода українка.
Письмові вибачення здивували і урядовців. «Я не дуже це розумію. Деякі компанії залишили тут лише листівки. Ми трохи розчаровані, але ми подбаємо про всіх претендентів. Ми маємо для них детальний список пропозицій», – запевняє Ондракова.
Питання з натовпу найчастіше ставлять брюнетці Анжелі Голяковій. Українка приїхала з Києва місяць тому. Її чоловік воює на фронті. Кілька років до цього вона жила в Чехії. Наразі жінка працює в центрі зайнятості на вулиці Кршенова (Křenová) і допомагає українцям з перекладом. За її словами, натиск охочих поступово зменшується. «З кожним місяцем їздить все менше і менше людей, — каже вона.
«Хто захоче, той обов’язково знайде роботу. Роботи багато. Усі компанії зараз хочуть працевлаштувати українців», – вважає вона. Жінка також підтверджує, що поширеною проблемою є незнання чеської. Проте попитом користується і мануальна робота, де знання мови не вимагається. «Якщо вони не володіють чеською, то принаймні можуть працювати руками», — пояснює вона.
Інженерка Наталія відходить від «стенду» компанії «Nové Mosilany». Вакансія, на яку хочуть прийняти людей на позмінну роботу, не вирішує її ситуацію. «Нічого, я буду шукати далі, обов’язково щось знайду», – каже українка з оптимізмом у голосі.
