«Ми досі не оговталися від тих подій». Харків’янка звикає до нового життя у Празі

«Після прильоту ракети в наш дім я вирішила не ставити під загрозу життя дітей. У старшої доньки сталася сильна панічна атака, менша, на щастя, до кінця не розуміла, що відбувається. Чоловік настояв на від'їзді з країни. Ми взяли найнеобхідніші речі і поїхали до Чехії», – розповіла Катерина.

Дорога тривала майже три доби: спочатку до Ужгорода на евакуаційному поїзді, а потім – до Острави, де мешкає друг чоловіка Катерини Василій, який працює в Празі. «Він зустрів нас в Остраві та відвіз до Праги. Саме Василь знайшов чеську родину, пана Вегнера та його дружину, яка прихистила нас. Житло виявилося кращим, ніж я могла собі уявити», - розповіла українка.

На другий день перебування у Празі Катерина почала займатися оформленням необхідних документів. Зробила все швидко, знову ж завдяки Василю. «Два тижні він допомогав мені і дітям адаптатуватись до нового міста, нової країни та нових законів. Дуже вдячна Василю за все, що він зробив для нас», - сказала жінка.

Через тиждень після приїзду до Праги Катерина за допомогою знайомої чешки Їтки записала старшу доньку до чеської школи. І з 1 квітня дівчинка вже навчалася. Незважаючи на переживання, Дар'я досить швидко адаптувалася до дітей та вчителів. Через тиждень у неї з'явились нові друзі, вона почала посилено вчити чеську мову та знову звикати до шкільного життя.

Найважче було влаштувати до дитсадка молодшу доньку Катерини. «Не було ніяких шансів, усі говорили, щоб ми приходили наступного року. Вікуся постійно була засмучена, бо хотіла спілкуватися з дітками. І нарешті, всередині травня, нам вдалося записатися до адаптаційної групи, яку спеціально для українських дітей організували в Летнянах. А згодом ми зареєструвалися до чеського садка. З вересня будемо повноцінно готуватись до школи», - розповіла українка.

Здавалося б, що все гаразд. Не чути вибухів, тихо, спокійно. Але перші два місяці перебування в Чехії були дуже важкими для Катерини та її доньок. Вона не могла звикнути до думки, що її чоловік у Харкові, а вона сама з двома дітьми, які щовечора плакали в подушку, сумуючи за татом.

Згодом Катерина з дітьми поступово стали звикати до нового життя. «Можна спокійно виходити на вулицю, йти до звичайної крамниці, а не стояти в черзі за гуманітаркою, коли над твоєю головою летять ракети та на сусідній вулиці лунають вибухи. Мені здається, ми досі не оговтались від подій, які пережили. Складно звикнути до війни, хоч і далеко від дому. Думаю, що я і діти проходять той етап адаптації, коли ти не знаєш, що тобі дійсно потрібно. Змиритись та звикати до нового життя чи мріяти по повернення до рідного дому», - розповіла вона.

У Харкові Катерина майже три роки працювала масажисткою. Спочатку працювала дома, а пізніше - у масажному салоні. Рік тому вона відкрила свій масажний кабінет, про який так мріяла. «Але війна лишила мене всього, до чого я так довго прагнула», - розповіла вона.

Приїхавши до Праги, Катерина вирішила ризикнути і почала давати оголошення про масаж у соцмережах. Через місяць вона мала вже декілька постійних клієнтів, серед яких були й чехи.

«Є людина, якій я дуже вдячна за допомогу, ії звати Радка. Ця жінка, у минулому масажистка, допомогла з головним дивайсом у моїй роботі - масажним столом. Ми потоваришували з нею», - розповіла Катерина.

Наразі українка знову займається своєю улюбленою справою, хоча поки що не в таких обсягах, як хотілося. «Я знаю, що все краще попереду, головне - не опускати руки», - впевнена вона.

Катерина мріє про повернення до України, але не найближчим часом. «Ми хочемо повернутися, але коли? Дай, Боже, щоб ця війна скоріше закінчилась і всі сім'ї возз'єднались. Що стосується нашої родини, то це буде, мабуть, у Чехії. Ми з чоловіком розуміємо, що для того, щоб відбудувати наше рідне місто, потрібен час і немалий. До іншого міста в Україні ми переїзджати навіть і не думали, тому якщо повертатись, то лише до Харкова. Але найближчим часом ми залишимось у Чехії», - зазначила Катерина.