Článek
«Сідай ось тут, а я подивлюся на твої вени. Отакої! Розімни трохи ручку, і готово», — дає вказівки медсестра Люція.
Десятирічний Артем її не розуміє, можливо, лише деякі слова здаються йому знайомими. Але їхній взаємодії це зовсім не заважає — наразі достатньо жестів і веселого тембру голосу медсестри. Хлопчик зручно влаштовується, і за мить медсестра вправно бере у нього кров. Артем хворіє на лімфому Беркітта, рак лімфатичної системи.
Проблеми зі здоров'ям почалися восени минулого року, хлопчику зробили операцію, а потім він проходив лікування. Проте вже за кілька місяців його боротьба з підступною хворобою почала відбуватися на тлі реальної війни.
«У Запоріжжі було дуже небезпечно. Над нами постійно літали ракети, і взагалі було дуже некомфортно. Нам доводилося ховатися в підвалах. Але коли людина проходить лікування, капає хіміотерапію, процедуру треба швидко закінчити і бігти до підвалу, і вона навіть не знає, як довго там пробуде, то це, звичайно, дуже погано. Такі умови змусили нас поїхати», – згадує мати Артема.
Тим часом хлопець терпляче чекає подальших вказівок від медичного персоналу і допитливими очима, що визирають з-під білої маски, оглядає кабінет. «Чи було боляче?» — запитує його перекладачка, яка щойно прийшла. «Зовсім ні, я навіть не відчув!» — каже маленький хлопчик. У нагороду медсестра дає йому ласощі, якими може пригоститися кожен маленький відважний пацієнт.
На кафедрі дитячої гематології та онкології 2-го медичного факультету Карлового університету та Університетської лікарні Мотол зараз опікуються понад двадцятьма пацієнтами з України. Наймолодшому – всього два роки. Спектр проблем досить широкий. Деякі пацієнти перебувають у інтенсивній фазі лікування – у них пухлини головного мозку чи саркоми (рак сполучної тканини – ред), пухлини нирок чи лімфатичних вузлів.
Катаріна з Артемом втекли з України місяць тому. Обидва кажуть, що їм подобається в Чехії, і вони за все вдячні.
Деякі діти вже пройшли лікування або ж пережили трансплантацію кісткового мозку і потребують регулярного спостереження. Інші страждають на важку форму гемофілії (хвороба, пов'язана із кровотечами; незначна травма із кровотечею здатна призвести до втрати великого об'єму крові - ред). Багатьом дітям довелося подолати довгий та виснажливий шлях, щоб мати можливість лікуватися, при цьому будучи в безпеці та не чуючи обстрілів.
«Це було дуже важко. Частина шляху Україною була особливо складною через те, що дійсно велика кількість людей хотіла виїхати. Ми сіли на потяг, а багато дітей просто лежали на підлозі. Їм не було де лягти», – продовжує Катаріна.
Сім’я досі підтримує зв’язок із родичами в Запоріжжі та регулярно перевіряє, щоб всі були в безпеці. Наразі так і є, але територія все ще перебуває під ударом російських військ, а місяць тому ціллю також була місцева АЕС.
Але маленький Артем намагається не згадувати про війну. Всі його сили зосереджені на власній боротьбі з підступною лімфомою. Завдяки спеціалізованому догляду десятирічному хлопчику наразі вдається перемагати.
«Спочатку було дуже важко, а потім я звик до цього», – розповідає він про свою хворобу. Разом з мамою хлопчик виходить в коридор, де потрібно почекати результатів подальших обстежень.
«Він справді сміливий хлопець. Навіть коли він перебував у реанімації, майже одразу сказав, що хоче встати, ходити й бігати. Щойно це стало хоч трохи можливим, він одразу почав гратися, і всі спостерігали за ним!», — каже Катаріна вже веселіше.
Мама і син розповідають, що їм подобається в Чехії і з якимись великими проблемами вони не зіткнулися. «Ми дуже вдячні Чехії та цій лікарні. Весь медичний персонал привітний, всі дуже гарно до нас ставляться», – розповідає мати Артема.
Лікарка Люція Шрамкова.
За словами завідувачки клініки Люції Шрамкової, місцеві медики вже мають досвід роботи з українськими пацієнтами. «Реакція, яку ми зустрічаємо, це велика вдячність за прийом та надану турботу. І не тільки медики, а й соціальні працівники та інші», – каже лікарка.
Вона визнає, що перешкодою є, наприклад, неповні медичні карти деяких пацієнтів. «Недостатня документація – це проблема, з якою ми стикаємося досить часто. Насправді, вона ніколи не буває повною, але після ознайомлення з документацією та огляду пацієнта ми завжди намагаємося продовжити лікування, яке розпочалося в Україні», – додає вона.
Більшість батьків звертаються до лікарні через чеськомовних родичів чи знайомих, які надають їм житло. Інші пишуть перед виходом з дому, чи можна буде оглянути дитину. Очікується, що наступний пацієнт прибуде сюди найближчими днями.
Маленький Артем каже, що чеська мова йому поки здається кумедною. Але він вже знає декілька слів.
Маленький Артем змирився з тим, що ще деякий час буде пацієнтом цієї лікарні. З часом вони, можливо, зможуть краще порозумітися зі своєю медсестрою. Хоча чеська здається йому «кумедною», він уже знає кілька слів. «Я можу сказати привіт, добрий день, дякую, до побачення і літаки», — з гордістю демонструє він свій словниковий запас.
На питання, чи обговорює він війну з друзями, Артем чітко відповідає: «Ми цим майже не переймаємося і просто радіємо життю».
