Майже вісім місяців життя за кордоном: як живуть українці у Чехії

Більше 440 тисяч – таку кількість віз із початку російського вторгнення видав уряд Чехії біженцям з України. Однак точна кількість українських переселенців, які нині проживають у республіці, невідома. За словами міністра внутрішніх справ Віта Ракушана, станом на кінець серпня у країні їх було понад 300 тисяч.

Дехто вже повернувся додому, а хтось попрямував до іншої європейської країни у пошуках кращого життя. Редакція поспілкувалася з українцями, які вже розповідали нам свої історії і досі залишаються в Чехії. Ми запитали, як змінилося їхнє життя за ці майже вісім місяців, чому вони навчилися та чого їм бракує.

Чуже середовище, важка адаптація, незнання мови. Ці та інші аспекти були основними перешкодами наших героїнь на початку березня – саме тоді, киянка Тетяна, харків’янка Наталя з донькою Златою і запоріжанка Єлизавета опинилися у Чехії. Відтоді пройшло сім місяців, і нині березневе розгублення у голосі змінилося на чіткість дій і впевненість.

Наталя досі працює операторкою на молочному заводі «Bohe milk», а її 13-річна донька ходить до чеської школи, де, за словами мами, дівчинці дуже подобається. «У школі її поважають і цінують як діти, так і вчителі. До нас всі дуже гарно ставляться», – радіє жінка. Пощастило Наталі і з роботодавцем, який допоміг їй із вирішенням різних питань, а також українці, які вже давно проживають у Чехії.

Тим, хто приїздить сюди лише на кілька місяців, Наталя радить: «Не забувайте поважати країну, яка вас прихистила, людей, їхні звичаї». У разі виникнення проблем жінка закликає українців звертатися до україномовних структур, де переселенцям завжди готові надати належну допомогу.

За такою допомогою зверталася і 22-річна Ліза. Україно- та англомовних лікарів дівчина знаходила через спеціальний сайт для українців, а відповіді на питання дізнавалася в інтернеті на різних інформаційних платформах для біженців. «Не бійтеся ставити запитання, шукати інформацію, в інтернеті все доступно», – радить запоріжанка.

Чехам і українцям вдячна і Тетяна Володіна, яка приїхала до Чехії з чоловіком і трьома синами. «Наш трирічний син нарешті пішов до дитячого садочка», – ділиться жінка. Каже, влаштувати його було дуже складно, оскільки місць у державних садках не було. «Велика подяка чехам, які допомагають нам з початку нашого перебування у Празі».

Найголовнішою проблемою, за словами Наталі, залишається мовний бар’єр. Проте жінка може похвалитися і успіхами – задля вдосконалення вона почала відвідувати безкоштовні мовні курси і наразі задоволена. «Це дуже цікаво. Незвично знову бути за партою», – зізнається з посмішкою.

Наталя зазначає, за ці майже вісім місяців ставлення чехів до українців не змінилося. Всі добрі, привітні, допомагають. Про це говорить і Тетяна: «Ті, хто підтримував Україну і українців із самого початку, продовжують це робити і надалі».

А ось Ліза вважає, що настрої у чеському суспільстві стали дещо іншими. «Судячи з мітингів, які проходили нещодавно в Празі, чехи, мабуть, не очікували, що війна – явище затяжне. Думаю, вони бояться, що після закінчення війни українці не повернуться додому», – ділиться думками українка, додаючи, що особисто вона не зіштовхнулась з різкими змінами ставлення до себе.

Українки мріють про якнайшвидшу перемогу своєї Батьківщини над російським агресором. Єлизавета переконана – одразу ж повернеться до рідного дому, адже не бачить свого майбутнього у Чехії. «Я хочу платити податки та розвиватись у своїй країні. Я і надалі віддалено працюю в українській IT-компанії. Я не готова бути емігранткою, мені ніколи цього не хотілось», – каже вона. Дівчина зізнається, ресурсу на інтеграцію до нового суспільства, вивчення мови, розуміння менталітету, що є так необхідним для адаптації у новій країні, у неї немає.

Однак Наталя не поспішає давати остаточну відповідь на це питання. «Я дуже хочу, щоб закінчилася війна і Злата знайшла своє місце в Європі. Розумію, що зараз саме такий час, коли повернення до зруйнованої країни їй нічого не дасть. Тому я хочу, щоб донька навчалася у Чехії та продовжувала розвиватися», – розповіла виданню Наталя ще у серпні. Це питання залишається складним і сьогодні, зізнається українка.

А ось сім’я Володіних планувала залишатися у Празі, проте зараз з упевненістю кажуть – повертатимуться до рідного Києва. Проте коли це станеться, поки не знають.