«Крізь терни до зірок». 13-річна українка мріє відкрити школу танців у Празі

«Ми з донькою приїхали до Чехії 11 березня. Я цілеспрямовано їхала до своєї давньої подруги, яка допомогла нам із житлом, роботою та речами першої необхідності», - розповіла Наталя.

З перших днів перебування в Опочно українка працює оператором на молочному заводі «Bohe milk». До війни вона займалася своєю улюбленою справою - вихованням малечі у дитячому садку. «За першою освітою я аналітик комп’ютерних систем. Це моя друга вища освіта. Я усвідомлено йшла вчитися на педагога у зрілому віці, бо дуже люблю дітей, а діти люблять мене… Але тут я навіть не шукала можливості працювати вихователем, тому що потрібне житло, яке нам й надав завод», – поділилася жінка.

Іншою перешкодою під час пошуку роботи за фахом українка вважає відсутність знання чеської: «У моєму випадку важко піти на курси вивчення чеської мови. Треба туди їздити, а я на заводі працюю у дві зміни. Тому, як все це поєднати, поки не розумію».

Єдиною відрадою у житті Наталі є її тринадцятирічна донька Злата. Дівчинка навчається в чеській школі, але продовжує вчитися онлайн і в українській. Чеська мова, за словами Наталі, Златі дається легко. «Щойно донька прийшла до школи, дівчатка-однокласниці одразу потоваришували з нею, допомагали та піклувалися», - розповіла жінка.

Але Злата продовжувала сумувати за своїми українськими подругами, за Харковом. Тому Наталя, прагнучи допомогти їй якнайшвидше адаптуватися, вирішила зайнятися пошуком секції спортивних бальних танців чи черлідінгу, якими дівчинка протягом десяти років професійно займалася в Харкові.

«Щойно ми приїхали до Чехії, відразу почали шукати танці, спортивні секції тощо. На жаль, у місті, в якому ми живемо, нічого такого немає. В інтернеті знайшли клуб бальних танців «TAK DANCE KROK», який знаходиться в сусідньому місті Градець-Кралове. Тренер прийняв Злату дуже добре», - каже Наталя.

Дівчинка тренувалась тричі на тиждень по півтори години. «Їй справді було важко. Щоразу вона сиділа на вокзалі і чекала на автобус 1,5 години. Спочатку я возила доньку на тренування, але це дорого фінансово, тому Злата почала їздити сама. Поверталася додому о 21:30. Звичайно, вона дуже втомлювалася. Виконувала домашні завдання на перервах у школі або в автобусі дорогою до міста. Іноді я пропонувала їй пропустити заняття або зовсім не ходити, тому що графік незручний. Але вона завжди рішуче відмовлялася», - розповідає Наталя про доньку.

У клубі, в якому Злата займається танцями, немає категорії дітей, які танцюють «соло спорт». Тому, за словами дівчинки, тренери були трохи здивовані і не знали, як працювати з нею. «У Харкові я тренувалася щодня. У клубі, де я наразі тренуюся, мені було замало занять. Тому ми з мамою почали шукати турніри для соло-танцівниць», - розповіла Злата.

Злата продовжувала тренуватися і згодом взяла участь у двох танцювальних турнірах. «Ми не знали, як проходять танцювальні змагання в Чехії. Виявилося, що це дуже важке випробування. Злата 30 разів виходила на паркет, щоб танцювати по хвилині! Вона стирала ноги в кров… Давно не було такої конкуренції», - розповіла Наталя.

«На турніри ми їздили самі, без підтримки тренера, без соклубників. Це складно психологічно. Костюм, макіяж… Я все робила сама. Можливо, це не найкращий наш образ, але ми старалися», - додала жінка.

Незважаючи на стійку і важку боротьбу під час змагань, Злата посіла перше місце у турнірі «Ostrava - MG Dance Cup» у категорії «Юніори 2 соло латина спорт» і третє місце у турнірі «Prague - Czech Open Cup».

Наталя та Злата мріють про швидке закінчення війни в Україні.«Я дуже хочу, щоб закінчилася війна і Злата знайшла своє місце в Європі. Я розумію, що наразі саме такий час, коли повернення до зруйнованої країни їй нічого не дасть. Тому я хочу, щоб донька навчалася у Чехії та продовжувала розвиватися», - розповіла Наталя. «А я мрію стрибнути з парашутом або з тросом, відкрити власну танцювальну школу в Празі і стати відомою на весь світ», - додала Злата.