Článek
Приємно спостерігати, як погано йдуть справи у Володимира Путіна. Він уже не знає, куди податися, щоб врятуватися з ями, яку сам викопав. Мабуть, тому йому не залишалося нічого іншого, як оголосити часткову мобілізацію. І звичайно, як інакше, знову брязкати ядерною зброєю. Ось декілька слів про логічну і, слава Богу, все ще одноголосну реакцію нашого вільного світу на промову, якою у середу вранці російський президент підлив олії до вогню.
Однак питання в тому, чи так само сприймуть його крок росіяни, про справжні настрої яких ми маємо лише туманне уявлення. Незалежні опитування недоступні. Вуличні журналістські анкети лише згрібають сухе листя у вигляді відповідей, вочевидь зумовлених страхом репресій. А робити висновки з деяких антивоєнних заяв, наприклад, зі слів поп-діви Алли Пугачової, спокусливо, але недоречно.
Співачка не живе в Росії, а їздить між Ізраїлем та Кіпром. Це як запитати Марлен Дітріх після того, як вона виїхала до Сполучених Штатів у 1930-х роках, що вона думає про нацистську кампанію.
Путінська мобілізація має не лише військову, а й психологічну сторону. Він дбає не лише про те, щоб зупинити український контрнаступ шляхом підведення свіжих сил, а й про підбадьорення настроїв у суспільстві.
У росіян, звісно, не у всіх, з радянських часів закладено, що якщо вже до того дійде, вони будуть готові терпіти злидні й голод, копати канали голими руками, аби тільки не позбутися почуття своєї винятковості. Ми подолаємо будь-які труднощі, тому що повинні щось означати.
Ми хочемо, щоб світ боявся нас, поклонявся нам і визнавав нашу потребу завойовувати, руйнувати, а потім вивішувати там свої прапори.
Запальне кредо, яким ця країна постійно завдає горя собі та оточуючим. Його не вигадав Путін, він лише безжально повернув його у гру після того, як після розпаду Радянського Союзу кредо почало зникати із свідомості.
Словом, метою виступу Путіна було мобілізувати населення і на цьому рівні, а точніше зробити атмосферу напруженішою. Наприклад, промовистим було речення: «Вони (країни Заходу) більше не приховують, що Росію на полі бою потрібно перемогти всіма засобами, а потім позбавити її політичного, економічного, культурного, просто всього суверенітету. А після цього повністю розграбувати». Це, звісно, повна нісенітниця.
Якщо хтось і збирається грабувати Росію, то це, імовірніше, китайці, які точать зуби на сибірські надри в обмін на обмежену підтримку Москви на світовій арені. Ба більше, ніхто в нашій частині світу не говорить про те, що бойові дії повинні відбуватися у російських містах, або навіть про те, що Росію потрібно поставити на коліна так, щоб керувати нею під міжнародним протекторатом. Словом, чиста фантасмагорія.
Паралель виникає, скоріше, із промовою Йозефа Геббельса з лютого 1943 року, коли рейхсміністр пропаганди завершив каденцію своїх кривавих тирад вигуком: «Ви хочете тотальної війни?» Але якщо натовп, який тоді зібрався, одразу відповів йому фанатичним, бурхливим «так», то реакцію росіян тут розібрати важко.
Дотепер ми могли думати, що Володимир Путін зможе політично вижити, навіть якщо програє війну в Україні. Тобто, якщо він, наприклад, відступить з територій, які контролює з 2014 року, оголосить одностороннє припинення вогню, а українці потраплять під міжнародний тиск, що змусить їх проковтнути гірку пілюлю і прийти до миру.
Однак після цієї промови можна радше припустити, що Путін уже не до кінця впевнений у такому виживанні. І тому тепер через військові невдачі йому довелося натиснути на газ. Тобто оголосити мобілізацію, яку Москва не оголошувала після 1945 року, навіть під час конфлікту в Афганістані у 1980-х роках.
Це гра ва-банк. Можливо, навіть сам Путін не знає, чи після оголошення мобілізації росіяни поводитимуться згідно зі закладеним кредо, чи будуть бурчати більше, ніж хотілося б режиму, а потім збунтуються. Тому мобілізація лише часткова. Замість двох мільйонів солдатів у резерві Путін викликав «лише» 300 тисяч осіб.
Тому нині існує більша ймовірність, що війна в Україні дійсно змінить світ докорінно. Після оголошення мобілізації про перемир'я чи компроміс, здається, ще довго не може бути й мови. В Україні комусь доведеться перемогти.
Наш світ повинен знову швидко усвідомити це і беззаперечно підтримати Київ, навіть ціною того, що взимку нам доведеться мерзнути, а в інших частинах планети боротимуться з нестачею їжі. Це Путін хоче позбавити наш світ цього «політичного, економічного та культурного суверенітету». Чи хоче він тотальної війни? Так, він дійсно її хоче.
