Článek
Після останніх успішних дій українських військових у Володимира Путіна було два варіанти. Перший – відвести своїх деморалізованих, погано озброєних і часто невдало навчених солдатів на меншу територію. Це дозволило б йому краще протистояти наступам, але водночас довелося б відмовитися від своїх завойовницьких планів з метою розширення своєї імперії на всю Україну. Він відчував би себе побитою собакою, але відстояв би частину того, що окупував навесні.
Другий варіант – дотримуватися свого початкового імперіалістичного плану. Через подальші поразки та приниження він справді балансуватиме на межі владної смерті, а отже, можливо, й власної, але покладає надії на зиму та можливий розкол у Європі. Тобто на те, що замерзлі люди почнуть більше скаржитися і енергійніше бунтувати на вулицях. Він продовжуватиме далі, буде нелюдяним і спостерігатиме, чи цього разу йому пощастить більше.
Смішно те, що попередні лише нагадали про те, як сильно кремлівський правитель хоче, щоб ми його боялися. Але до якогось уявного третього варіанту Путін не вдався.
Варварський і суто боягузливий ракетний удар по мирному населенню, що нагадує сценарій війни у Сирії, тимчасово повернув ситуацію туди, де вона була в лютому, тобто на початку російського вторгнення. Кияни, що ховаються у метро, ракети, що б'ють по містах на заході країни далеко від лінії фронту, діти, що біжать з класів до укриття. Образ війни, який раптово повернувся до вже звикаючих до нормального життя регіонів. Образ, на зворотному боці якого можна побачити, наприклад, чеченського тирана і друга Путіна Рамзана Кадирова, який пише у соцмережах, що «тепер спецоперація йому подобається більше».
Однак такими залпами Росія не покладе українців на лопатки. Якби це було так просто, Путін давно б це зробив. Тому російський президент й економив свій ракетний арсенал. Він зберігав його на випадок крайньої необхідності, а тепер цей момент настав. Не тому, що вдарили по Керченському мосту і в ньому спалахнули емоції. Для цього Путін занадто холоднокровний, хоча міст дійсно був символом його ненажерливості.
Надзвичайна ситуація виникла через те, що останніми тижнями у Росії почало публічно проявлятися невдоволення деяких «силовиків».
Кульмінація сталася тоді, коли минулого четверга керівник адміністрації окупованої Херсонської області Кирило Стремоусов заявив, що у військових поразках останніх тижнів винні некомпетентні командири і що міністр оборони Росії Сергій Шойгу повинен застрелитися. А вищезгаданий Кадиров сказав, що генерала-полковника Олександра Лапіна потрібно відправити на передову з гвинтівкою в руках.
Кожен, хто хоч трохи знається на діях Росії, розуміє, що такі прояви несхвалення серед людей, які належать до режиму, абсолютно нечувані. За всю епоху нинішнього володаря Кремля такого ще не було. Невдоволення почало просочуватися за кремлівські стіни.
Словом, Путіну треба було зробити щось, що б їх заспокоїло. Так він і зробив. Водночас його пропагандистська машина почала надсилати світові меседж у стилі «це тільки початок, ви ще побачите».
Але важко уявити, що ще, за винятком ядерного удару, це може бути. Масові поховання, зґвалтування, камери тортур, геноцид, спалені міста – все це за цих вісім місяців ми вже бачили. І, крім того, ракетним дощем і потужними промовами Путін не посунув лінію фронту ні на дюйм – так, аби дійсно окупувати усі анексовані ним території. Навпаки, він змусив світ ще сильніше закликати більше допомогти Києву.
Ув’язнений російський опозиціонер Олексій Навальний на початку жовтня опублікував у американській газеті «The Washington Post» статтю, в якій описав, як «заздрість Україні та її можливому успіху» в інтеграції до європейських структур стала чимось на зразок «кредо» не лише для Путіна, а й для цілого покоління політиків, що виросло під його правлінням. За словами Навального, одержимість тим, що Росія зможе знову стати великою державою лише з підкореною Україною, розділяють не лише ті, хто знаходиться у вищих ешелонах влади, але й багато простих людей, сп’янілих імперіалістичним образом. За словами лідера опозиції, світ повинен продовжувати підтримувати Україну, аби раз і назавжди викорінити цю одержимість російської політичної культури. Просто для того, щоб Росія, як пише Навальний, нарешті стала «парламентською республікою, яка більше нікому не загрожуватиме».
Саме так. Повільно, але впевнено Путін риє собі могилу, тому що допустився фатальної помилки щодо українців, і тепер йому доводиться вибирати між двома поганими варіантами. Разом із ним мають піти й ті, на кого він опирається у своєму нищівному експансіонізмі, чи ті, кого він заспокоїв ракетними ударами по Україні.
