Článek
Тривога, невпевненість, страх, переживання за рідних. У розмові з Тетяною, біженкою з України, простежується розгубленість щодо адаптації до нових умов, у яких вона опинилася разом із дітьми. Але жінка вірить у свої сили і намагається пристосуватися до життя в Празі, не покидаючи думки повернутися до України.
Із Нікополя до Праги
Тетяна родом із Нікополя, що на Дніпропетровщині. Саме там вона познайомилася зі своїм чоловіком і народила двох діточок – сина та донечку. Працювала архітектором у Державній нікопольській установі. «За освітою я архітектор будівель та споруд, закінчила Дніпропетровську академію архітектури з червоним дипломом. До цього навчалася у художній школі, закінчила ліцей за спеціальністю «художник-оформлювач»», – розповіла Тетяна.
І все було добре, але 24 лютого її життя змінилося. Як і мільйони українців, що тікали від натиску російської агресії в Україні, Тетяна, не роздумуючи, разом із дітьми виїхала з України.
Прихистком для жінки стала Прага. «Звичайно, нове місто, велике, багатолюдне… Нова мова, але чеська дуже схожа на українську, тому багато чого з того, що мені говорять чехи, я розумію. Знання англійської і мова жестів також стали мені у пригоді. До того ж я не соромлюсь звернутися за допомогою до чехів і ніколи не відчула від них якоїсь агресії. Дякую їм за це», – поділилася Тетяна.
За її словами, у вирішенні питань, пов’язаних із пошуком житла, оформленням візи та страхування, поданням документів на отримання пільг, їй допомогли люди, які вже довго живуть в Празі. Але багато проблем їй доводиться вирішувати самостійно.
Відсутність місця в садку
Отримавши візу толерованого перебування, Тетяна мріяла знайти роботу. «Звичайно, я хочу знайти роботу за фахом. Але коли роботодавці дізнаються, що у мене двоє дітей, то розводять руками…», – розповіла вона.
«До садочку нас не взяли, бо немає місць. Кажуть, що треба шукати адаптаційні групи для дітей, а де вони є, ніхто конкретно не знає. Я познайомилася з однією дівчинкою, яка добре говорить чеською мовою. Вона прагнула мені допомогти з пошуком місця в садку для дітей, обдзвонюючи низку різних інстанцій, але…», – продовжує Тетяна.
«Взагалі мене дуже турбує стан моїх дітей, їм важко пристосуватися до нових умов, вони стали примхливими і неслухняними. Я не можу сказати, що діти заважають мені, але якби вони ходили до садка, я б змогла спокійно відвідувати курси чеської мови. Одного разу пішла з малими на заняття з чеської, так вони трохи погралися, а потім почали неспокійно поводитись. Я, як нормальна матуся, відволікалася, не змогла нормально вчитися… Якби ж були мовні курси для дорослих із дітьми або з малими хтось був під час навчання…Але моя донечка так прив’язана до мене», – зітхає жінка. «Звичайно, ми разом із дітьми ходимо на різні безкоштовні заходи, які створені саме для біженців з України, за що велика окрема подяка Чехії», – додала Тетяна.
Коли діти сплять, Тетяна займається самоосвітою, вчить чеську онлайн, бо розуміє, що це допоможе їй знайти роботу і якось самоорганізуватися в чужій країні.
На підтримку України
Одного разу Тетяна переглядала вакансії в інтернеті і побачила оголошення: «У рамках ініціативи Асоціації «Spolek Zaedno» за підтримки представництва ЄК у Чехії «12 зірок для України» організовуємо одноденну мистецьку майстерню в Будинку національних меншин у Празі. Шукаємо українських художників, пропонуємо пензлики, фарби. Від учасників вимагається лише творча уява…».
Тетяна не могла не скористатися цією нагодою. «Я набралася сміливості і подала заявку на участь. Усіх бажаючих запросили на зустріч, де ми цілий день малювали. До цього я не спала, переживала. До того ж я шість років не брала пензлика до рук», – розповіла українка.
Під час творчої зустрічі було створено 14 великоформатних картин акрилом на полотні розміром 80 х 60 см, серед яких 12 картин – роботи українських художників. «Тематика картин була вільна, але ми все-таки домовилися, що використаємо українську тематику у своїх роботах – за основу палітри ми обрали кольори українського прапора. Тому в колекції картин переважають синьо-жовті кольори», – додала Тетяна.
У заході взяли участь 30 претендентів, з яких обрали лише 12. Тетяна була серед них. 1 червня в Празі за їхньої участі відбудеться виставка картин за підтримки представництва ЄС у Чехії. «Ось як у житті буває. Всі твої колись набуті знання та вміння можуть стати в пригоді, та ще й підтримати нашу Україну та українських біженців у Чехії», – зауважила Тетяна.
«А наразі я намагаюся реалізуватися як художниця. Кожен крок – це боротьба із своїми страхами і собою. Але треба ж щось робити…», – розповіла жінка.
Тетяна завдячує Чехії за гостинність і привітність, але вірить у те, що війна швидко закінчиться, а вона з дітьми повернеться до України.
