Článek
Мене звати Олена Санжара, і я контрабасистка з міста Бровари. Закінчила Харківський університет мистецтв, працювала у Харківському театрі музичної комедії, а потім в оркестрах різних країн світу.
Коли на початку березня я побачила з вікна черговий вибух на околицях Броварів, а потім спалахи по Києву, то зрозуміла, що мої нерви більше не витримають – заспокійливе вже не діяло – і потрібно терміново від'їжджати.
На Фейсбуці я натрапила на оголошення про те, що музиканти філармонії міста Брно хочуть допомогти музикантам з України врятуватися. Я написала запит про допомогу, і мені відповіли, що чеські колеги залюбки мені допомагатимуть, але спершу мені потрібно дістатися Чехії.
Два дні я не знала, як виїхати з Броварів, тому що не було жодної інформації про те, що відбувається на вулицях, а транспорт з Києва не їздив. Викликати таксі здавалося неможливим. Отож я вирішила, що дістануся до Києва хоч пішки, принаймні до найближчого вокзалу. Зрештою, мені вдалося викликати таксі, яке довезло мене до найближчого КПП, а там мене підсаджували до машин приватних і довозили до наступного пропускного пункту. Останній водій довіз мене майже до київського вокзалу.
На вокзалі я зустрілась з подругою, яка теж вирішила виїхати до Чехії, вона була з донькою та племінницею. Ми доїхали до Львова, а там нас зустріла піаністка та мистецька діячка Марта Кузій (саме вона розповсюджувала оголошення і допомагала музикантам та їхнім родичам). Ми переночували у неї вдома, а зранку нас відвезли до кордону. Дуже багато людей було задіяно: родичі Марти, місцеві музиканти і священник. На пропускному пункті «Рава Руська» ми стояли близько десяти годин. Було дуже холодно. Але нас годували волонтери, приносили нам чай, теплі ковдри, намети для відпочинку. В черзі майже всі – жінки з дітьми. Хлопці на блокпостах були дуже терплячі і ставились до всіх з неабиякою повагою!
Коли ми перетнули український кордон, то змогли поспати в наметах, поїсти, трошки прийти до тями. На польському кордоні зробили відмітки у паспортах, нас дуже швидко пропустили. До Чехії нас довіз наш знайомий музикант. Якби його не було, то ми б їхали безкоштовними автобусами та потягами. Потім нас вже забрали музиканти філармонії міста Брно. Вони одразу ж відвезли нас оформлювати візи та медичну страховку. Нам надали житло в місті Ждяр-над-Сазавоу. Чеська родина виділила нам у своєму приватному будинку дві окремі кімнати.
Ми дуже хвилювалися, що витрачаємо багато води та електрики, бо житло нам надали безкоштовно, а питання комунальних послуг ми не обговорювали. Але ми вже сказали господарям, що хотіли б сплачувати комуналку (ми ж почали працювати на заводі і скоро буде перша зарплатня). Виявилося, що комунальні послуги, які ми витрачаємо, їм компенсує держава. Скільки часу це буде оплачуватися не з нашого гаманця, ми не знаємо, але налаштовані сплачувати все до останньої копійки.
Ми намагаємося дуже обережно ставитися до всіх речей, але у побуті буває різне. От нещодавно ми розбили вже другу тарілку, тиждень потому на невеличкий коврик у ванній кімнаті розлили «Доместос». Тому зараз ми почали складати список того, що потрібно буде компенсувати, коли будемо від'їжджати.
Ми музиканти. І ми були здивовані, що кожен хоче нам допомогти в напрямку музики. Директор музичної школи запропонувала нам займатися на їхніх інструментах у вільний від занять час. Нас запрошують грати концерти. І ми дуже щасливі, що можемо тут себе реалізувати в творчому плані.
Коли ми переїхали до Чехії, то приймали участь у благодійному концерті на підтримку України у філармонії міста Брно. З цього оркестру нам дуже допомагає Клара. Вона привозить нам одяг та продукти. Оркестранти навіть збирали для нас кошти. Сам оркестр дуже професійний. І кожен музикант – це перлинка у ньому!
