Článek
Інна Коляденко, викладачка математики, разом із двома синами приїхала до Чехії лише тиждень тому. Деякий час жінка перебувала у Львові на Західній Україні. Її сім'ї, яка родом із Києва, знадобилося багато часу, перш ніж дістатися кордону. Чоловік і тато Інни залишилися в місті і вступили до лав тероборони. Зараз сім’я сидить на дивані у вітальні квартири в Кладно, куди вони переїхали напередодні. Завдяки добрій волі чеської родини.
«Бачите? Це наша квартира в Києві. Вікна вибило ударною хвилею, бо ракета влучила в будинок навпроти», — показує Інна фотографії, які їй з України надіслав її чоловік.
Перша допомога
До Чехії українці найчастіше приїжджають з територій Польщі та Словаччини. Якщо в них немає домовленого трансферу з кордону, їм доводиться їхати автобусами чи потягами. Наприклад, на Центральному вокзалі та на автовокзалі Флоренс у Празі створили пункти першої допомоги біженцям, які прибувають до Чехії.
Перші тижні всі були дуже розгубленими. До допомоги біженцям одразу ж долучилися гуманітарні та неприбуткові організації, які колись пережили міграційну кризу в Сирії. Свою діяльність поновила, наприклад, ініціатива Главак, волонтери якої допомагають зорієнтуватися у місті. До процесу приєдналися також очільники міст по всій країні та Міністерство внутрішніх справ. Проте, від самого початку їхня робота не була достатньо злагодженою.
Однак, через кілька тижнів допомога була скоординована, волонтери отримали приміщення на Центральному вокзалі, де вони пропонують біженцям їжу та напої та допомагають з перекладом.
Якщо українці не приїжджають вночі чи пізно ввечері, щонайперше вони йдуть до так званих регіональних центрів допомоги біженцям (скорочено KACPU). Там вони можуть вирішити адміністративні питання та зареєструватися в поліції для іноземців (в перші дні там утворювалися годинні черги). У центрі допомоги KACPU люди можуть отримати житло та інші необхідні речі принаймні на кілька тижнів.
Українка Інна показує фотографію зі своїм чоловіком, який був змушений залишитися у Києві захищати місто.
Де прихилити голову?
Багато українців шукають житло самотужки. Так сталося і з Інною Коляденко. Сім’я, яка їхала автобусом зі Львова, перетнула польський кордон, а дорогою переночувала у гуртожитку, де залишила свою останню готівку.
З самого початку Інна планувала вирушити до Чехії. «Моя мама за часів Чехословаччини перекладала з чеської на українську. Ми знаємо культуру і знаємо Чехію», – пояснює симпатична довговолоса брюнетка, одягнена в традиційну українську вишиванку.
Майже одразу чехи почали пропонувати біженцям, які тікали від війни з України, свої квартири, кімнати та котеджі. Міністерство внутрішніх справ створило спеціальну електронну пошту, на яку люди можуть надсилати повідомлення із пропозиціями робочих місць або ночівлі. Однак, як показує практика, найчастіше українці зв'язуються з господарями за допомогою спільнот на Фейсбуці та через знайомих.
Житло, яке надає держава, – це переважно гуртожитки, тимчасові спортзали та інші приміщення. На порядку денному є і питання будівництва модульного житла. Для цього Чехія звернулася до Європейського Союзу з проханням про фінансову допомогу.
Два тижні тому гостро стояло також питання про будівництво наметового містечка. З такою ідеєю виступила міністерка оборони Яна Чернохова (партія ODS). Чеська армія брала участь у будівництві наметового містечка і на словацько-українському кордоні. Проте реалізовувати цей сценарій у Чехії поки не має сенсу.
Інні та її синам пощастило. Тимчасовий прихисток вони знайшли в будинку речника празької пожежної охорони Мартіна Кавки. «Нам було настільки ніяково бути у когось вдома, що в перший же день ми пішли на Центральний вокзал з'їсти хоча б суп швидкого приготування в гуманітарному центрі», – розповідає українка. Проте наступного дня їм запропонували скуштувати чеську їжу.
Сім'я українських біженців знайшла свою тимчасову домівку у Кладно.
«Я також приготувала їжу для всіх. Справжній український борщ», – розповідає жінка та показує в телефоні фото, на якому вона стоїть біля плити з величезною каструлею.
Обов'язкові адміністративні питання
Аби залишитися в Чеській Республіці, кожен біженець має вирішити певні адміністративні питання. До вівторка українці мали право отримати дозвіл на толероване перебування, який їм автоматично видавали на один рік. Однак зараз вже набув чинності закон «Лекс Україна», який надає біженцям статус іноземця з постійним місцем проживання, передбачає доступ до соціального та медичного страхування та вільний доступ до ринку праці.
Серед інших необхідних кроків для українських біженців – реєстрація в поліції для іноземців. У перші дні війни біля однієї з будівель на Жіжкові у Празі утворювалися багатогодинні черги. Наразі ж всі питання можна вирішити в центрах допомоги по всій країні, тому не обов’язково їхати до столиці.
Інна відвідала центр допомоги вже наступного дня після прибуття до Праги. Жінка знайшла інформацію в інтернеті і приїхала з синами на празький Вишеград, де вони були змушені чекати на свою чергу цілий день.
«Це не проблема. Нам приносили каву, чай чи закуски, все було чудово», – додає українка і постійно дякує чехам за допомогу.
Соціальні виплати та робота
З понеділка українські біженці можуть подати заяву на отримання гуманітарної допомоги у розмірі п’яти тисяч крон. «Ось бачите, про це я почула вперше саме від вас, дякую за це», – каже Інна, яка додає, що хоче якнайшвидше знайти роботу. «Я не хочу просто сидіти і чекати, поки іноземна держава виплатить мені гроші», - наголошує жінка. З візою на толероване перебування жінка може працювати навіть без дозволу на роботу.
Але спочатку вчителька математики хоче хоч трохи вивчити чеську. «Я з радістю піду працювати туди, де мені не доведеться багато говорити чеською», – зізнається жінка і додає, що вони разом із синами вже почали вивчати мову.
Одному з них всього шість. Цього року він пішов у перший клас в Україні, але навіть у Чехії мама збирається якнайшвидше записати його до школи. «Я сміялася, коли дізналася, що початкова школа містечка Кладно знаходиться на вулиці Українська», – додає вона.
«Я не хочу сидіти вдома і чекати, поки іноземна держава виплатить мені допомогу», — впевнено каже Інна.
Другий син Інни – 16-річний Богдан. Система шкільної освіти в Україні значно відрізняється від чеської, тому у цьому віці хлопець вже має середню освіту і може вступати до університету. У Києві він хотів вчитися на інженера-автомобіліста. І в Чехії хлопець прагне розвиватися у технічному напрямку. «Але, мабуть, як мінімум рік я буду змушений вивчати чеську мову», — каже він.
Разом із своїм однокурсником з Києва, який теж втік до Чехії, Богдан поїхав на екскурсію чеськими університетами. На мапі хлопці знайшли місцезнаходження освітніх закладів і спробували дізнатися більше. Але їх збентежило те, що при вході їм був потрібен студентський квиток, і вони не наважилися піти далі з ламаною англійською.
Інна вже теж відчула, що таке заблукати в чужому місті, де її не розуміють. Вона була у центрі зайнятості, коли дізналася, що її телефон заблокували. Жінка забула, що у неї в телефоні стоїть чеська SIM-карта, і тричі обрала неправильний PIN-код. Без телефону, а значить і без мапи, вона зовсім загубилася і намагалася дістатися вокзалу – це було єдине слово чеською, яке вона запам’ятала. Кожні сто метрів жінка запитувала дорогу у перехожих, зрештою, їй пощастило, і вона натрапила на українців.
Як допомогти?
Чехи допомагають. Про це свідчить як родина Інни Коляденко, так і статистика. Минулого тижня чехи виділили на допомогу Україні понад 2,7 мільярда крон. Йдеться про рекордну суму, яку чехи зібрали в рамках гуманітарної допомоги.
Найбільшу суму зібрала чеська гуманітарна організація «Людина в біді», Посольство України в Чехії, Post Bellum або Чеський Червоний Хрест. За ці кошти найчастіше оплачується гуманітарна допомога, яку організації відправляють спецпоїздами безпосередньо в постраждалі регіони. При цьому українське посольство збирає кошти на військову техніку.
Але чехи допомагають не лише фінансово, довідкові центри чи Ініціатива Главак працюють також завдяки великої кількості волонтерів, які приходять допомогти з організацією чи їжею.
«Я була здивована і не очікувала такої величезної хвилі солідарності та допомоги», – сказала Інна наприкінці розмови. «Звичайно, зараз у нас є все. Але, можливо, з часом мені знадобиться більше одягу для мого молодшого сина, тому що він дуже швидко росте, а також шкільне приладдя», — перелічує жінка речі, з якими їй ще знадобиться допомога, перш ніж вона знайде роботу.
