Článek
24 лютого 2022 року о четвертій годині ранку ми прокинулися від вибухів на Бориспільскому летовищі і відразу навіть не повірили у реальність цих подій. Наступний тиждень ми прожили у холодному та сирому підвалі нашого будинку, сподіваючись, що ця війна – злий жарт, і все скоро закінчиться. Але коли російські ракети стали влучати у будинки мирних мешканців, було прийняте непросте рішення їхати якнайдалі від Києва. На заході України ми з сином сіли на перший потяг, який їхав через кордон, не знаючи що нас чекає далі. Чоловік, батьки та рідні залишилися в Україні, і це щодня крає моє серце.
5 березня ми перетнули кордон Чеської Республіки і вперше опинилися за кордоном не як туристи. У Конгресовому центрі Праги нам надали візу толерантності на рік, медичне страхування та забезпечили житлом в маленькому містечку Докси (Doksy) в заміському комплексі для відпочинку Послув Млин (Poslův Mlýn). Це мальовниче місце, що знаходиться за 90 км від Праги в самому лоні природи, серед лісу, гір та озер. Найкращого місця для проживання з дитиною годі й уявляти. Ми були забезпечені усім необхідним і навіть більше. Ми мали дах над головою, приміщення добре опалювалось, у нас була свіжа постіль, гаряча вода і безкоштовне триразове харчування.
Станом на 10 березня база відпочинку Poslův Mlýn надала прихисток більше, ніж 400 вимушеним переселенцям з України. Ми дуже вдячні власнику бази відпочинку панові Владіміру Владімірову та всьому персоналу, починаючи від адміністрації закладу і закінчуючи кухарями та прибиральницями. Ці люди назавжди закарбувалися в наших серцях. Багато людей з містечка Докси та інших міст щодня привозили для українців одяг, засоби гігієни, іграшки, смаколики, дитяче харчування та багато іншого.
Місцева школа та дитячі садочки містечка прийняли українських дітей в свої заклади, за що їм окремо велика подяка. Діти отримали доступ до навчання та освіти, а також можливість адаптуватися після всього, що їм довелося пережити на батьківщині. Багато українських шкіл, вчителі яких змогли виїхати у більш безпечні регіони України, розпочали освітній процес онлайн. Але багатьом довелося обирати: залишити дитину в чеській школі або продовжувати навчання онлайн в українській, адже вчитися у двох школах одночасно – це дуже велике навантаження для дитини. Я вирішила, що для моєї дитини важливо закінчити навчальний рік саме в українській школі, а далі залежно від ситуації ми будемо приймати рішення.
Велика кількість чеських родин, які мають можливість розміщувати в своїх оселях людей з України, пропонують свою допомогу. І це вражає до глибини душі. Так, ми з сином опинилися у Празі в прекрасній родині Мартіна. Ми маємо все необхідне для нормального життя, і дуже вдячні за це. Прага — велике, красиве, багатолюдне місто з багатою історією і архітектурою, це місто великих можливостей. Але найголовніше в кожній країні, в кожному місті і містечку — це мешканці. Багато разів на вулиці нас зупиняли пересічні люди і розпитували про війну в Україні, співчували нам і пропонували свою допомогу. Це люди, які мають великі серця і відкриті душі. Люди, які вміють співпереживати, проявляти милосердя, готові прийти на допомогу і розділити горе інших. Ці люди — народ Чехії — поруч з нами, і вони готові простягнути руку допомоги всім, хто цього потребує.
В світі існує таке поняття, як «Праведник народів світу». Ізраїль нагороджує людей, які рятували євреїв під час геноциду за часів Другої світової війни. Я вважаю, що всі люди, які долучилися до порятунку українців у війні з Росією, це Праведники світу. Адже ні в кого не залишилося сумнівів в тому, що те, що зараз відбувається на території України, є справжнім геноцидом українського народу. Нас вбивають за нашу незалежність, мову, культуру і свободу. Українців вбивають за те, що вони не бажають бути рабами на своїй землі.
«Той, хто рятує життя однієї людини, рятує цілий світ», — ці рядки актуальні в усі часи. Дякуємо народу Чехії за порятунок сотень тисяч світів, низький вам уклін!
