«Будувати плани немає сенсу. Наше майбутнє у нас вкрали»

Про перші дні окупації Херсону, відсутність зв'язку, політичні суперечки та інше українка розповіла у першій та другій частинах «Щоденника українця». Нижче публікуємо третю частину її розповіді.

9 травня 2022 року. Сьогодні день народження моєї мами і ми вирішили влаштувати невелике свято. Зібралися у сімейному колі, спілкувалися, веселилися. Інколи розмова так чи інакше торкалася війни. Тоді ставало сумно.

Оскільки ми остаточно вирішили виїжджати з Херсону, мама подарувала мені на день народження дуже гарну золоту каблучку. Я розплакалася. Наприкінці червня мені виповниться 30 років. Я особливо не святкую дні народження, але цього року хотіла зробити велике свято для всієї сім'ї та друзів. Але тепер про всі ці плани можна забути. А взагалі нам пощастило: всі живі-здорові, будинки цілі, навіть в окупації ми маємо можливість заробляти гроші, але… ми заробляємо їх, щоб вижити та допомогти рідним. Будувати плани на майбутнє просто втратило всілякий сенс.

У січні, до початку війни, я вперше розпланувала рік: навесні я хотіла поїхати до Румунії, у червні – відсвяткувати день народження, у серпні в мене мав бути дівич-вечір, у вересні – весілля, у жовтні весільна подорож до Парижу, Риму, Венеції. А зараз таке відчуття, що у нас забрали наше майбутнє.

Поки ми обговорювали наш від'їзд, сестра розплакалася і попросилася поїхати з нами. Їй 18, вона не може знайти тут нормальну роботу, онлайн-робота також недоступна через відсутність стабільного інтернету. До того ж вона боїться виходити сама з будинку. Якось ми їхали у тролейбусі і зайшло п'ятеро російських військових, перевіряли документи, а на вулиці стояло ще чоловік вісім. Всі, звісно, напружилися, але це вже не вперше, тому особливо не реагували. Але коли ми вийшли з тролейбуса, сестра сіла на зупинці і розплакалася. Тож ми вирішили забрати її з собою.

10 травня 2022 року. Сьогодні я вперше побачила подвійні ціни – у рублях і гривнях. Лише у кількох магазинах, на ринку і у супермаркеті поряд із будинком ціни досі у гривнях. Але у супермаркеті я стала свідком двох ситуацій. Перша трапилася два тижні тому. На касі чоловік хотів розплатитися рублями, але касирка відмовилася, посилаючись на те, що ніхто їх брати не хоче і їй немає куди їх діти. Хоч собі забирай. Тоді пара розплатилася гривнями, але перед цим погодили, що якщо їм не вистачить, різницю заплатять рублями.

Друга ситуація трапилася сьогодні: чоловік хотів розплатитися рублями, касирка покликала адміністратора, вони порадилися, порахували і дали йому решту у гривні. А рахувати зараз не складно: окупаційна «влада» встановила курс 1 до 2 та змушує встановлювати подвійні цінники і приймати рублі. До того ж у центрі міста вони створили два штаби «гуманітарної допомоги»: в одному видають продукти, в іншому – гроші. Але, як повідомляють місцеві, частина рублів, які видають людям – фальшиві.

11 травня 2022 року. Так званий «голова області» Володимир Сальдо знову заговорив про референдум. За його словами, згідно з результатами опитування (найімовірніше, по телефону) більшість містян хочуть приєднатися до Росії і зараз йдуть консультації з юристами та російською владою щодо цього. Звісно, це повна нісенітниця. Ніхто, крім колаборантів і окремих людей, які досі живуть у СРСР, не хочуть приєднання і чекають на ЗСУ.

12 травня 2022 року. Сьогодні День Росії. І, звісно, окупанти вирішили влаштувати свято, яке херсонці, у більшості, проігнорували. Мініконцерт відбувся у Потьомкінському сквері. Під російські пісні танцювало декілька бабусь та дідусів із російськими прапорами, а частина людей просто стояла осторонь. Але ці люди, найімовірніше, масовка, бо на фоні видно два чи три пустих автобуси, які і привезли цих людей.

«Масштабніше» дійство мало відбутися на площі біля ККЗ «Ювілейного», де окупанти організували «штаб» Єдиної Росії у Херсоні. Туди привезли ведучих «Руського радіо» і якихось російських «зірок». Перший канал навіть зняв репортаж, на який ми випадково натрапили ввечері по телебаченню (від початку окупації у Херсоні зникли українські канали і з'явилися російські). Але людей там було небагато, і дуже схоже, що це ті ж люди, що вранці танцювали у Потьомкінському сквері.